Глава 8.Рандум санду

На вулиці вже стемніло, коли погримуючи колесами, обоз повільно підтягувпвся до придорожнього заїжджого двору. Таких сотні по всьому королівству, стоять обабіч жвавих шляхів щоб дати притулок та тепло подорожнім.

Наш невирізнявся нічим, "П" —подібна двоповерхова споруда. По центру,доброта будівля з каменю та дахом з червоної черепиці, де на першому поверху розміщувався шинок, а піднімаючись по крутим  дерев'яним східцям опиняєшся в тісному коридорі з десятком дверей, що ведуть в задушливі, просочені запахами з кухні та господарського двору, кімнати. Ліворуч, збудоване вже з глини, та вкрите вже просто соломою,приміщення для слуг,а праворуч–конюшні. Подвір' я вимощене кам'яною бруківкою, об яку лунко цокотять підкови коней, що пориваються до корит з водою. Тварини страшенно втомлені, не менш зморені й люди, всі бажають якомога швидше вкластись на будь-яку горизонтальну поверхню.

Після своєї розмови з Сильвером мовчала всю дорогу. Дівчата спробували розговорити мене,але то була марна справа,я занурилася з головою у власні переживання.Ще вчора була байстрючкою без роду й племені, а сьогодні вже наслідна принцеса, спадкоємиця престолу Валасії, невдовзі дружина короля-дракона та мати майбутнього імператора об'єднаних королівств. Саме таку мену поставили передімною батькові радники, та й він наголошував про важливість цієї місії.

Місія–це стати розмінною монетою в домовленості двох держав. Як можна під цим словом розуміти почуття до зовсім не знайомого чоловіка?

Ггер— відтепер  не посто ім'я ,а уособлення моєї долі, мого майбутнього. Що я знала про нього? Не більше ніж будь хто з пересічних людей. Славетний воїн, що поклав кінець кровопролитні війні і змусив шальки терезів хитнутися в сторону живих людей. Тепер це не просто герой з балад та сторінок книг, а істота з крові та плоті.

Який він? Згадала, що дома, в палаці, був його портрет, але я жодного разу не бачила, бо вважала, що то справа Аріади милуватися своїм нареченим. Намагалася пригадати, що відомо про нього, але підсвідомість вперто мовчала. Чи схожий король на свого брата? Думки знову-й-знову поверталися до Сильвера, і я почала дратуватися й сердитись на себе. Чому думаю про нього? Чому?

Він так зверхньо повівся зі мною, наче між нами нічого й не було. Наче, не йому належали ті палкі слова ,сповнені пристрасті та сподівань, у листі. Насміхався над Діном, а сам виявився нічим не кращим. Мабуть, не існує в цьому світи щирого кохання, є лише холодний розрахунок та тваринні інстинкти.

Мойра з Тірою весь час гомоніли про те, що чекає нас у Вордені. Їхні розмови крутилися навколо двох тем:чоловіки та модний одяг. І не відомо до чого цікавості проявлялося більше.Там, у кожної був шанс почати нове життя,і вони не бажали втрачати такої можливості.

Перша, не хай і не знатного роду, але досить приваблива молода дівчина.Така не залишиться без уваги чи то гвардійців чи ремісників. А от у другої є всі перспективи отримати в якості чоловіка когось із знаті,і головне –самостійно обрати його. Не залежно від його титулу, що цей шлюб змінить зв'язки королівств. Саме тому фрейлін мало б буть більше, але брати кого завгодно, у мене не було бажання. Тим більше тих, кого так нав'язливо пропонували з числа "метеликів". І справа тут не у наполегливості Іворії приставити своїх наглядачів,чи в спогадах про ті дитячі капощі, як у більшій мірі – довірі, а її не було. Тепер я твердо вирішила, що сама обиратиму своє найближче оточення, і всіляким брехунам та лицемірам, що ведуть подвійну гру за моєю спиною, там не місце. Якщо вже доля присудила мені бути королевою то я хоч спробую.

Нас трьох поселили у невеликій, доволі тісній кімнатці з одним-єдиним вікном, обдертими та потрісканими стінами. Підлога дерев'яна та  дошки наполовину зігнили від чого запах тут був своєрідний,але згодом ми звикли. Палац батька теж не завжди пахнув трояндпми та лілеями, а в деяких місцях, взагалі, тонув у відходах життєдіяльності різноманітних жителів та гостей.

Якщо б на моєму місці зараз була сестра то її свита відвідувпла по дорозі всіх можливих вельмож, жила та їла в їхніх затишних маєтках, спала на шовкових простинях.Для кожного із них це було б величезною честю, можливістю похизуватися перед сусідами проявом милості та визнання королівськими особами значущості їхнього дому. Ще це велечизний шанс завести потрібні зв'язки, укласти вигідні угоди. Кожне місто та село радісно зустрічало б цю процесію, а Аріада мило усміхалася своїм підданим.

Але я не вона, і те, що ми зараз подорожуємо подалі від великих міст, оминаючи людські поселення,що красномовно підтверджує не бажання королівського двору висвітлювати цю подію. Звісно, герцог може пояснити, що це заходи безпеки і все таке, що мене зумисно приховують від зайвих очей, але...Щось  не так. Вінчальної церемонії не було, можливо, батько з радниками не впевнені чи прийме Ггер таку заміну?

Десь в глибині загорівся маленький вогник надії на те, що король Вордену вважатиме такий хід не прийнятним, образливим для своєї вінценосної особи і відправить мене до дому. Або ж доведеться залишатися там, в якості заручниці, до того моменту поки сторони не узгодять всі питання. Зараз моя доля була не певною і залежала від рішення багатьох людей. Досі, я не уявляла, як жилося сестрі в такому середовищі, і вже не заздрила нічому.

Ліжка стояли вздовж стін і їх було двоє. Мойра відразу заявила, що спатиме на підлозі, проте я відкинула таку ідею бо  не зрозуміло, що можна підхопити тут. Тож ми спробували змістити свої ложі щоб зробити одне, на якому зможемо розміститися всі разом. Меблі були дуже старі і не важкі,думали, що впораємось самі, як почувся хрускіт.

—Ой! –вигукнула Тіра піднімаючи з підлоги дві дерев'яні ніжки,—Варто було попросити допомоги когось з воїнів.

Ага, варто та вже пізно. Відверто кажучи не було бажання йти просити допомоги ні у Добура, ні в Сильвера. Але спати на чомусь потрібно, і тепер доведеться йти.

Мойра мовчки йшла по-заду, і її присутність додавали сміливості. Там, внизу, чувся шум та гам. Гвардійці Валасії разом з ворденцями вже розпочали свій бенкет. Пахло жареним м'ясом та свіжоспеченим хлібом. Від згадки про гарячу їжу рот наповнився слиною, обід був не дуже ситним, та й мені тоді не дуже хотілося.