Розділ 15. Страшна сила.

З того дня все докорінно змінилося. І хоч ближчими ми з Ггером не стали, проте я більше не відчувала з його строни ворожості. Мені дозволили бути присутньою на Вищій Раді, що формально управляла Ворденом. До неї входили найповажніші і найвпливовіші аристократи, такі , як вже добре знайомий лорд Флаут та Віон. Герцог Димер відповідав за відносини з іншими країнами, і мою присутність зустрів дещо вороже, а саме не побоявся вголос озвучити власну думку:

–Місце жінки на кухні !–його підтримали ще двоє чоловіків. Це був лорд Суєр та Оклер. Не хватало тільки Першого радника,  але воно й на краще.

–Ви ставите під сумнів моє рішення?–король саме вмощувався на троні і обдарував усіх присутніх таким холодним поглядом, що здатний заморозити на місці. Після вчорашньої мандрівки я зрозуміла одне – Ггеру  потрібна не королева ,а швидше соратниця. Що ж ,спробую.

Звісно ніхто не смів перечити його волі і я, з неймовірним трепетом у серці і ватними ногами ,опустилася на стілець поруч із своїм чоловіком. Відтепер це моє законне місце.

Уважно слухала кожне слово з доповіді підлеглих про ситуацію в королівстві. Загалом картина була далеко не яскравою. Підходила зима, а зібраний урожай був мізерним. Вирощеного зерна ледь хватить щоб прогодувати народ,а весною не буде чого сіяти.

З своїх , майже забутих уроків, я знала , що Ворден не володіє родючими землями. І те, як вони досі виживали залишалося суцільною загадкою.

Ще більш тривожною була ситуація на кордоні з ельфами. Ті все частіше відкрито порушували встановлені межі .Їхній король Ратор відхрещувався від того,що це його люди,киваючи на розбійників-орків.Але судячи з слів Суєра,це були саме прикордонні загони вухастих,що всіляко намагалися відтіснити нещасних селян в глиб королівства.

–Ми повинні дати відсіч цим тонкокостним!–в очах літнього чоловіка горів юнацький запал.

Але не всі були готові підтримати таку ідею. Оклер вважав за краще зачекати щоб зібрати більше воїнів та краще підготуватись. Але й були ті хто зовсі не бажав розпочинати сутичку з високомірними, і до того ж набагато краще озброєними ельфами. Їхні побоювання були не безпідставними. Королівство Ратора набагато заможніше за Ворден і може собі дозволи найманців щоб їхніми руками зробити свою чорну справу.

Пильно вдивляючись в мапу ,що прикрашала усю стіну навпроти,я ніяк не могла второпати :навіщо їм здався неродючий клаптик землі? Там не було ні лісів, ні річок, тільки скелясті пагорби ,вкриті бідною рослинністю. Територія межувала із землями ельфів, але цього було замало для їхніх набігів. Погляд мимоволі опустився до нескінченно зелених земель Валасії. Маю визнати–сумую за місцем, що так і не стало моїм домом. Цікаво, як там батько? Чи досі оплакує свою гірку втрату? Чи згадує, хоч іноді, мене?

А тоді наткнулася на широку смужку Вересових гір, що лежали на іншому кінці континенту. І знаходились на одному рівні із тими землями, якщо дивитись в горизонтальній площині, що не давали спокою нашим сусідам. В тих горах жили гноми і займалися видобуванням коштовного каміння, вугілля та ще безлічі корисних копалин. А ті хто не бажав опускатись під землю, із задоволеням  вирощував виноград. Близькість моря робила тамтешній клімат досить м’яким для такої діяльності. Та у Вордені моря не було, а от щодо першого то варто поцікавитися.

–А, що там за землі?–Тихо запитала в короля і вказала пальцем на ділянку території ,що цікавила мене. Той  уважно глянув і знизивши плечима відповів, що це швидше напівбезлюдна пустка.–А під землею?

–Що ти маєш на увазі?–Тепер в його сірих очах виднілось нерозуміння, аж брови насупив. І я поділилася із ним своїм припущенням. Якусь мить він просто мовчав, не демонструючи жодної емоції.–Здається, я знаю, що ти маєш на увазі і подумаю над цим.

Із залу ми вийшли вдвох. Ггер ,майже ніжно,але так як того вимагає етикет підтримував мене за руку .Перед нами схиляли голови усі вельможі .Їхні погляди ковзали по нашим фігурам в пошуках чогось незбагненного, чи то наших недоліків чи відображення власних. Він провів мене до покоїв ,а сам вирушив у справах, пообіцявши зайти ввечері. Я ж відчувала якесь неймовірне піднесення сили духу. справжню ейфорію.

Може тому,в якості власної нагороди ,взяла Тіру і попрямувала в сад. Вона цікавилася, як пройшло моє «бойове хрещення» в якості члена Вищої ради і як сприйняли високомірні вельможі мене в цілому. Добре ,що їз нею можна говорити відверто. Я таки не помилилася в своєму виборі фрейліни.

Ми йшли повільно, розмовляли тихо, майже пошепки. Я зацікавлено розглядала місцеву флору. Здебільшого це були сосни і ялини та інші різні представники їхнього виду. Це й не дивно. адже тут так мало сонця та вологи ,що в широколистних не має шансу. Цікаво, а мені теж доведеться обзавестись колючками? Таке порівняння викликало гірку посмішку. але через мить я завмерла на місці.

В невеличкій альтанці сиділи дві ельфійки. Це була Варієна і рудоволоса подруга. Дівчата щось жваво обговорювали ще й жестикулюючи при цьому. Мій погляд так і чіплявся за тонкі риси обличчя офіційної фаворитки і вишукане вбрання. Золотисто-коричнева сукня із парчі так вдало підкреслювала її вроду. Аріада могла б запросто позмагатися із нею в красі, але не я.

–І що? Він дійсно взяв її на зібрання?–цікавилася власниця вогняних кучерів ,ліниво накручуючи їх на свої довгі та манірні пальці,–А, що ж твій батько? Лютував?

–Ще б пакт!–відповіла її моя суперниця  і по-змовницьки підморгнула розгладжуючи на сукні неіснуючі складки,–Вона діє мені на нерви!