Глава 9

Нехилий такий будиночок. Хоч убийте мене не розумію навіщо для невеликої сім'ї такий домина? Фактично для двох, адже Соня з Данилом вже мешкають окремо. Вони там у хованки граються чи зібралися всиновити ще п'ятьох? Навряд чи фахівець із інноваційних технологій Данило Ольшанський відповість мені на питання навіщо люди витрачають стільки грошей на понти? Хотілося б посперечатися з ним на цю тему, але цієї секунди, вийшовши з машини, я просто дуже хочу його побачити. Тимур дістає із заднього сидіння величезний букет темно-червоних троянд, штук сто чи навіть більше.

— Для Соні постарався? — Усміхаюся, намагаючись приховати хвилювання.

— Ні, це для її матері за те, що народила таку прекрасну іменинницю. Для Софії у мене інший подаруночок. Я! — Хмикає він.

— Треба було тоді хоча б бантик до себе причепити, раптом вона недогадлива? — не терпиться поглянути на цю Соню, через яку цей мачо втратив спокій. — Ти оце навіщо примостив свою руку на моїй талії? — намагаюся відштовхнути цього нахабу, але він наполегливо притискає мене до себе ще міцніше.

— Про ефектну появу пам'ятаєш? Моя рука там саме тому. Крихітко, повір мені і розслабся вже. Ми зробимо фурор. На нас звернуть увагу, люди почнуть перешіптуватись, у когось щелепа перестане слухатися, хтось слиною захлинеться. Я навіть знаю хто, — весело відповідає Тимур і я трохи заздрю ​​його піднесеному настрою. — Не хвилюйся, красуне, просто кайфуй. Навіть якщо на тебе коситимуться злим поглядом, це означатиме, що ти сексі, що ти всіх затьмарила. Чим більше заздрощів в очах – тим вищий твій успіх.

— Нікого я не збираюся затьмарювати чи когось шокувати…

— Не обманюй мене, мала. Скіф бачить людей наскрізь. Ти хочеш затьмарити всіх, хто був у нього до тебе. І в тебе вийде. Уважно спостерігай за його реакцією, і ти все зрозумієш, — підморгує мені, ми повертаємо за ріг і опиняємося за яскраво освітленій галявині прямо за будинком. Гостей чимало, але вже, мабуть, встигли сказати перші тости і тепер спілкуються. Хтось танцює, хтось крутиться біля столів, накритих для фуршету.

З усіх, мені впадає у вічі обличчя Данила. Він про щось жваво розмовляв зі своїм батьком і раптом… застиг, побачивши мене. Буквально скам'янів на кілька секунд, поки ми з Тимуром крокуємо, наче голлівудські зірки на червоній доріжці. Усупереч всьому, щелепу Данило Ольшанський не загубив, навпаки, невдоволено підтиснув губи, звузив очі і все це невдоволення рушило нам назустріч.

Перша думка — зараз він вдарить Тимура прямо в обличчя!

— Скіфе, давай так, щоб без скандалу. Лапу від неї прибрав, — підійшовши мало не впритул, тихо й загрозливо цідить крізь зуби, спопеляючи друга красномовним поглядом. Рука Тимура повільно сповзла з моєї талії.

— Ладоньки. Піду привітаюся з твоїми батьками і привітаю Соню, — як ні в чому не бувало посміхається Тимур лише трохи примруживши свої темні очі.

— Руслано, ходімо зі мною! — Оце так, Данило командує мені в наказному тоні. Я навіть трохи шокована. На мене не дивиться, на вдиху його дихання свистить, як у чайника, що ось-ось закипить, а на видиху повітря з легенів насилу виштовхується.

— Я теж піду привітаю іменинницю, — намагаюся його обігнути, але Данило хапає мене за руку.

— Повір мені, моя сестра переживе, якщо ти привітаєш її трохи згодом!

— Чому ти злишся на мене? — мені не подобається його тон, його граючі жовна та скрип зубів.

— Тому що в мене є на це право та причини! — Підвищує голос тим самим привертаючи увагу ще більше. — Не хочеш іти зі мною? Добре, я не проти влаштувати публічну сцену і розібратися прямо тут! — Стягує з себе свій модний темний блейзер. — Одягай!

— Не буду! — Теж різко врубаю характер. Боремося один з одним промовистими поглядами та частотою серцевих ритмів. — Він не підходить до моєї сукні!

— Уперта... нестерпна. Вирішила вивести мене з себе? Тобі вдалося! — Накидає мені його на плечі і рвучко притискає до себе. На очах у всіх. Щоб бачили, щоби не залишилося сумнівів. — Зігрійся трохи, зарозуміле дівчисько, — голос упав до шепоту. Його губи майже торкаються мого вуха, і я не вириваюся, не хочу влаштовувати видовищ, хоча тепер я теж трохи на нього серджуся. — Така річ, як телефон тобі знайомі? А зарядне до нього? Русю, у мене до тебе купа запитань і тобі доведеться відповідати. Я дуже сердитий на тебе, дівчинко. …Ти їхала зі Скіфом у цій сукні в одній машині? О, гадаю, він добре тебе роздивився. …Може й на краще, що ми поговоримо з тобою при свідках, тобі зараз небезпечно залишатися зі мною наодинці, — його палкий шепіт просочується під шкіру і лоскоче кожен мій нерв разом з тисячами мурашок.

— Міг розпустити руки?

— Русь, я схожий на того, хто б’є жінок? Ні, почав би стягувати з тебе цю кляту сукню, — хмикає Данило. Ми ще в епіцентрі уваги, я відчуваю на собі погляди, як вони колють мені спину і чіпляються за руки хлопця, який мене обіймає.

— Тобі не сподобалася сукня? — Прикро, що він не оцінив.

— Навпаки, у ній ти спалила мої останні звивини, які ще були здатні адекватно мислити. У таких сукнях зводять чоловіків з розуму. У ній ти настільки сексуальна, що всі мої інстинкти стали дибки. Русю, у тебе такі шикарні ноги, що мені страшенно хочеться закинути їх собі на плечі. Продовжувати? — Усміхається, побачивши, що я зніяковіло опустила очі.

— Я сьогодні цілий день малювала шаржі, щоб заробити на цю сукню... та туфлі. Не було можливості й часу зарядити телефон, встигла лише попросити Тимура, щоб забрав мене ввечері. Тітка не хотіла брати мене з собою, — чогось узяла і видала йому на одному подиху.

— Чому йому? Чому не подзвонила мені? — знову на нижній щелепі виразно заграли жовна.

— Тому що. Невже не доходить? Гордість не дозволила просити, — бурмочу у відповідь. — Не хочу, щоб ти був зі мною з жалості, як з… — не можу закінчити фразу і вимовити «як з Ольгою». Сподіваюся, він розуміє, що мені такі стосунки не потрібні. Я хочу, щоб мною пишалися, захоплювалися, цінували і не ховали по кутках.