(не) На одній хвилі

Розділ 15

— Евеліно! — через декілька хвилин я підійшла до дверей оператоської й настирливо стукала по дереву, гукаючи любу сестру. 

Сама вона не вийшла — двері мені відчинив Діма й галантним жестом показав, що можна зайти далі, ніж поріг. Я лише тихо подякувала та пройшла всередину. Ця кімната настільки маленька, що розвернутись тут було практично неможливо — у ній знаходилась практично вся апаратура для звукопостачання, через що й мало місця. Евеліна сиділа на стільцеві й зацікавлено дивилась у робочий ноутбук мого колеги, не звертаючи на мене жодної уваги. Я й так поспішаю, а вона сидить собі тут, як ні в чому не бувало!

— Ліно, скільки ти будеш тут сидіти? — поторсала її за плече й присіла біля неї. — Я йду в одне важливе місце.

— І береш мене з собою? — швидко відповіла Евеліна й схрестила пальці. 

— Ні, — я похитала головою й клацнула малу по носі. — Тебе й Матвія я залишаю на одну перевірену людину. Я могла б, звісно, вас додому відправити — як Каріна сказала — але я розумію, що вам потрібно гуляти, а не у квартирі сидіти. 

— Я можу й у квартирі посидіти, — знизала плечима Ліна. 

— А ось Матвій — ні. Він же дитина, якій потрібно багато гуляти й розширювати свій кругозір. 

— Так, то на кого ти нас залишаєш? — перепитала сестра, а я лише закотила очі. Ну чого вона ніколи до кінця недослуховує?

Я просто показала рукою на Супруна, який знаходився за склом і про щось розмовляв з Матвійком. Якщо той бовдур ще посміє хлопчика налаштувати проти мене, то отримає таку болючу чиполяху зі швидкістю світла, що потім не зможе не тільки нормально говорити. Для мене важливо, щоб Паша в якості помсти за свої образи на мене не почав перетягувати на свій темний бік і моїх родичів. Адже тоді я почуватимусь, ніби сухе дерево, з якого відлетіло його захист — листя — і воно буде самотнім та безсилим. У даному порівннянні Супрун — це злий вітрюган, який навмисно зірвав кожен листочок.

— То це той, з ким ти цілувалась? — вражено спитала сестра й примружила очі. У той момент я не знала, куди себе подіти від сорому. І чому в таких моментах я не вмію ставати невидимою? — А-а-а?

— Ні з ким я не цілувалась! — я відмахнулась від неї й заперечливо похитала головою. — Тобі просто привиділось.

— Ой, тільки мені не бреши! — цокнула вона, а я ще раз переконалась у тому, що брехати мені не вдається. — Я все прекрасно бачила, а потім і чула, як твій ненаглядний шепелявив. 

— Я ще раз тобі повторюю: він — не мій! 

— Сестричко, от чого ти така? — вона засміялась, а я нахмурилась, зовсім не второпаючи причини її сміху. Чи це їй до лікарів потрібно?

— Яка це — така? Нормальна й тверезими очима дивлюсь на все?

— Дурна, — відповіла вона, а мені аж образливо стало від звичайного слова.

— Так, ходімо вже звідси! — я вже відчувала, що якщо вона ще щось таке подібне скаже, то я вибухну. Тому я підійшла до дверей і відчинила їх, очікуючи на те, що Евеліна повинна була встати зі свого місця й вийти з кабінету. — За вами Супрун пригляне.

— Не боїшся, що відіб'ю його в тебе? — вкрадливо спитала Евеліна, але під моїм владним поглядом вона не встояла, тому довелось їй піднятись із насидженого місця. 

— А ти не замала для його віку, серцеїдко? — я підняла одну брову, намагаючись не злитися через її пусті розмови, які помалу зароджували в мені почуття ревнощів. — Та й, якщо чесно, не хочеться, щоб саме Паша став моїм родичем.

— А чоловіком? — знову настирливо спитала сестра й підморгнула мені, спершись об стіну, — я вже сотню разів встигла пошкодувати, що не зарядила їй свою коронну чиполяху. 

— Ліно! — я вже не витримала й крикнула добре, через що Діма трохи дивно на мене покосився. Мене вже зсередини переповняв океан злості, який був готовий от-от виплеснутись на будь-кого. І мені було байдуже на всіх присутніх, які спостерігали за тією картиною. — Ще хоча б раз ти заїкнешся про Супруна в моїй присутності — тоді точно щось з тобою буде!

Вона ображено фиркнула й, помахавши звукорежисеру в знак прощання, попростувала повільним кроком з кімнати. Я лише винувато знизала плечима перед Дімою, ніби таким жестом хотіла вибачитися за цей цирк, і теж покинула робочий куточок колеги по цеху. Одразу ж соромно й ніяково перед Дімою стало за ту сварку. Схоже, щоб запобігти таким "інцидентам", необхідно більше ніколи у своєму житті не приводити своїх родичів на роботу. І час вже Евеліні навчитись хоч якійсь самостійності, а не тільки ходити на гулянки й думати про хлопців! Тепер у мене з'явилася друга місія "Х": особисто зайнятися сестрою, поки та ще не скотилася донизу сходинками деградації. Перша місія — зберегти свої нервові клітини й закохатися по-справжньому.

— Супрун, а ти вже встиг скласти хоч якийсь план проведення часу з моїми родичами? — спитала я в напарника й кивнула на Ліну з Матвієм, які просто їли цукерки. Цей, прости Господи, хлопець таким способом хоче їх підкупити? 

— Арі, запам'ятай одне: я — не ти, — заявив він і всміхнувся. Ця його дурнувата усмішка є частим "гостем" у наших бесідах — мене це страшенно дратує. — Я ніколи нічого не заплановую наперед, адже життя — момент. Я просто хочу прогулятись і приглянути за твоїми — ось і все. Не розумію, чого ти з цього факту робиш проблему всесвітнього масштабу. Може, мені кожні п'ять хвилин телефонувати тобі й звітувати про те, чим займається Матвій?

— Просто повірити не можу, що я тобі довіряю цього разу, — тихо буркнула я й відвела погляд. — От через це й хвилююсь.

— Рі, досить уже панькатися з нами! — у розмову втрутилась Евеліна, яка промовила цю фразу не дуже хорошим тоном. — Я й самостійно могла би прогулятись із малим, але й від компанії Паші та його сестри не відмовляюсь.

— Ти могла б? — я здивувалась і пустила смішок. — Знаючи тебе, то ти можеш через свою дурну голову й дитину загубити! І це — мінімум.

— До дітей я ставлюся відповідально. 

Я вирішила не продовжувати ту суперечку, бо мені необхідно було зберегти той бойовий настрій, щоб допомогти Каріні побити того придурка, який так підло посмів її кинути. У моїй уяві вже вимальовувалася картина побитого чоловіка, який просить, щоб ми припинили його дубасити. Можливо, я в якійсь мірі й садистка, проте помститися за ображену сестру, — це святе.

Ми вийшли зі студії та попрямували до виходу, паралельно встигнувши попрощатись із Аліною Василівною. Мені ще досі було незручно перед нею за те, що я сьогодні зайнялася самоуправлінням. Але, як я казала, такого більше не повториться, бо родичам потрібно гуляти будь-де, а не в радіостудії.

— Пашо, не вмикай у своєму смартфоні беззвучний режим! — попросила я й повернулася до нього. Вітер грався з моїм волоссям, танцюючи з ним незрозумілий танок, а я пошкодувала про те, що на голові не заплела косу. 

— Все буде нормально, — запевнив мене він, а я, здається, начебто заспокоїлась.

Я помахала Матвійку й Ліні в знак прощання й погналася в бік метро, тому що кав'ярня, в якій працює Каріна, знаходиться аж далеко не в центрі столиці. Коли я проходилася підземними переходами, то просто подумки проклинала літо всіма можливими словами. Спека була такою страшною, що в мені панував страх: не дійти до пункту призначення через те, що могла зваритись на сонці. У той момент я найбільше потребувала холодильника, як би дивно це не звучало.

Каріну я помітила поруч із закладом, де вона працювала баристою. Сестра сиділа на лавці, а на її лиці було видно, що вона засмучена й розбита. Рідко мені доводилося бачити її саме такою, якщо чесно. Ну нічого! Ми зараз знайдемо того козла й витрусимо з нього всю правду. Я підійшла до неї ближче й присіла поруч.

— Каріно, тільки не засмучуйся через того козла! — сказала їй твердо, хоча сама вже готова була плакати разом з нею. Я — дуже вразлива людина, яка більше за когось хвилюється, ніж за свою шкуру й проблеми. 

— Я хочу почути особисто від нього нормальну причину, — відповіла Каріна засмучено.

— Щоб ти через це в депресію впала? — схвильовано перепитала я, трохи розізлившись на неї за дитячу дурість.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше