Не ображай летючого дракона

Початок

Світ, безмежний мов людська мрія, приховує від нас безліч таємниць. Ці таємниці сховані в усіх речах, що оточують людину і допомагають їй існувати у межах власної, створеної своїми ж руками, цивілізації. Ці таємниці переховуються у подіях, словах та думках, серед яких ми існуємо та живемо. Та тільки що ми – звичайні смертні – знаємо про увесь цей різнобарвний матеріальний світ? Що ми знаємо про ті речі, які оточують нас і якими ми користуємося – користуємося давно, звично й безтямно доторкаючись чи міцно стискуючи у власних руках той чи інший предмет? Що ми знаємо? Аж мабуть що нічого...

Того самого дня я сидів у міському парку на лаві і, ніжно тримаючи її у своїх руках, з завмиранням власного серця обережно та лагідно торкався її тіла. То був найдивовижніший, найщасливіший день у моєму житті, бо цього дня я нарешті знайшов її – таку бажану, таку жадану книгу.

То було надзвичайно рідкісне та коштовне видання – «Енциклопедія зброї» знаменитого на увесь світ англійського фахівця Джеремі Уоттса. Більш як тисяча сторінок тексту, десятки тисяч світлин, схем, малюнків, мап та діаграм, на яких було висвітлено усю довговічну та криваву історію холодної зброї, що її створила людська цивілізація задля власного самоствердження та самовинищення.

Мої пальці обережно торкалися гладких, мов шкіра незайманої дівчини сторінок, та перегортали їх, в той час як мої очі раз у раз відкривали для себе дивний та різноманітний світ вбивчих виробів, створених людським розумом. Моє єство тріумфувало: ті десять років розшуків та накопичування грошей, що забрали добрий шмат мого життя та здоров’я, врешті-решт закінчилися успіхом. І ось тепер – сьогодні, у цю саму мить! – я тримав у руках її, цю дивовижну книгу, про яку мріяв стільки років.

Відчуття радощі та задоволення настільки переповнювали мене, що я навіть не мав сили чи терпіння аби повернутися додому і у затишку власної кімнати ознайомитися зі змістом книги. Я просто пішов до найближчої лави міського парку і, аби не дратувати та не виснажувати власної неситої цікавості, одразу ж почав розглядати щойно придбаний раритет.

Сокири та списи, мечі та шаблі, ножі та кинджали – усе те безмежним та неозорим світом рухливої людської думки поволі розгорталося перед моєю уявою. Я уважно роздивлявся зразки зброї, пильно вивчав географію їхнього розповсюдження, засоби використання та терміни найбільшого ужитку, аби уся та різноманітна інформація зафіксувалася у моїй пам’яті і вляглася глибоким карбом на моїй підсвідомості. Цей безмежний, цей дивовижний світ виробів та знаряддя війни захопив мене, огорнув і потяг у свої незвідані нетрі. Я не опирався і не заперечував проти такого насилля над власним розумом, оскільки це був мій світ, мій Всесвіт, моє життя, до якого лише я один мав приступ і який цікавив мене понад усе. Я так уважно й зосереджено розглядав атлас зброї, що, навіть, не помітив, як до моєї лави наблизився якийсь нужденний волоцюга, котрий тинявся парком у пошуках порожніх пляшок.

Бурлака наблизився і, важко крекчучи, сів віддалік мене – на самий краєчок лави. Зарослий, брудний чоловік з похиленою головою і сумними, згаслими очима сидів на лаві і, позираючи в усі боки парку, щось бурмотів собі під ніс, неначе про щось розмовляв сам із собою.

Між тим, я роздивлявся її – свою омріяну і таку бажану книгу, яку розшукував стільки років, і немовби не хотів помічати оте убоге та нице створіння, яке сиділо майже поруч зі мною і щось там бурмотіло собі під ніс. Я, неначе гоголівський Хома Брут, відокремлений від оточуючого всесвіту чарівним колом, сидів на лаві, і, утупившись очима у незрівнянний світ зброї, продовжував пильно спостерігати за еволюцією речей, які перетворили звичайну мавпу на сучасне модернове створіння з гучною назвою – гомо сапієнс.

Волоцюжка якийсь час позирав навкруги себе, а затим, кинувши на мене випадковий швидкий погляд, раптом голосно зітхнув і, похиливши голову, утупився сумними очима у землю під своїми ногами.

Я продовжував неквапно перегортати сторінки «Енциклопедії», відчуваючи як разом із новою інформацією, яку всотував мій зголоднілий мозок, усе моє єство аж насичується отим дивним духом задоволення та насолоди, що їх я отримував від споглядання цієї цікавої та надзвичайно інформативної книги. Мабуть, щось у моєму вигляді було незвичним, бо бурлака раптом покинув роздивлятися ґрунт під ногами і, повернувши своє обличчя у мій бік, уважно поглянув на мене. Я продовжував зосереджено читати «Енциклопедію», не помічаючи геть нічого з того, що мене оточувало у парку.

Незнайомець якийсь час дивився у мій бік, а затим, раптом нахилившись усім своїм тілом донизу, спробував роздивитися обкладинку моєї книги, на якій було позначено назву та автора видання. Втамувавши власну цікавість, волоцюга випростався і знову, на цей раз ще уважніше, поглянув на мене.

Я продовжував уважно читати, не звертаючи жодної уваги на свого небажаного сусіду.

Чоловік якийсь час пильно дивився на мене, а затим раптом звівся на ноги і пішов собі геть, кудись назад, неначе хотів сховатися за моєю спиною.

Я не озирався. Я не шукав поглядом того брудного та нужденного незнайомця, бо не мав до нього жодного діла, жодної зацікавленості. Я був увесь немовби розчинений поміж сторінок цієї дивної та надзвичайно цікавої книги. А коли позаду мене залунали обережні чоловічі кроки, я, навіть, не почув того.

Незнайомець обережно наблизився ззаду і зупинився у двох кроках; чоловік уважно поглянув на те, що було зображено на сторінках «Енциклопедії», і знову, вкотре вже, важко зітхнув. Почулися обережні поступи, що віддалялися, а вже за мить волоцюжка сидів на моїй лаві, проте вже значно ближче до мене, аніж перед цим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше