Глава 1 (1)

– Гей, крихітко, не бажаєш провести зі мною сьогоднішню ніч? – нахабний суб'єкт великого зросту та небідного (якщо судити з одягу) походження спробував грайливо шльопнути Тальяну по м'якому місцю…

Втім, чоловік тут же відсмикнув руку, вколовшись об захисний бар'єр дівчини, а потім контратакував: не дозволив відкинути себе чарами і встояв на ногах, але водночас не завдав Таль шкоди. Схвальна майстерність.

– Шановний, ви помилились адресою. Тож не піти б вам… своєю дорогою?! – Тальяна намагалася говорити спокійно, хоча розв'язний хмир явно не заслуговував на ввічливе ставлення. – До того ж залицяння до незнайомих дівчат вам зовсім не пасує.

Дівчина не бачила обличчя співрозмовника, на чоловікові був чорний плащ із глибоким капюшоном, через що суб'єкт здавався небезпечнішим, ніж, можливо, був насправді. Лише статна постать, військова виправка і голос, який був соковитим, низьким і молодим (а ще неясно знайомим), дозволяли намалювати хоча б приблизний портрет випадкового знайомця. Безумовно не пустий гуляка, рівень магії дуже високий, контроль сил чудовий. І якщо він ховається, то має на те причини, і тим обережніше треба з ним поводитися.

Таль уже тисячу разів пошкодувала, що вибралася в місто у сукні служниці, але це був найкращий вихід у її становищі. Тим паче вона теж прикрилася плащем із капюшоном і йшла опустивши голову. Чого тільки причепився цей чолов’яга? Як роздивився? Чи йому взагалі все одно, з ким шашні крутити, аби форми привабливі?

У район Зламаної вежі, куди завела Тальяну необхідність, пристойний народ рідко заглядає, так що її звичайний одяг вибивався б із загальної маси. Тут були розташовані нічліжки найнижчого штибу, гральні будинки, притони, квартал червоних ліхтарів... і лавка із забороненими магічними артефактами, за одним з яких вона й завітала.

Зате аристократичного вигляду індивід, зважаючи на все, прийшов сюди розважитися і знайти подругу на ніч. Хоча міг би обрати кращу місцинку, той же Садовий квартал, де зазвичай гуляла на дозвіллі знать.

– Бажаю вам приємного вечора в хорошій компанії, а мені вже час, – миролюбно кинула Тальяна, збираючись обійти причепу і сховатися в хитромудрих провулках цього гиблого району, проте чоловік не залишив і шансу безперешкодно піти. Потік його магії несподіваним чином зірвав з неї капюшон, обдавши щіки теплим потоком повітря.

– Як я й гадав, гарнюня, – виніс вердикт незнайомець.

Звичайно гарнюня! Тальяна хоч і наклала на себе чари, що змінюють зовнішність, але подбала про те, щоб залишатися симпатичною навіть під чужою маскою. І лише ж перестрахувалася, боялася бути впізнаною. Як виявилося, звичайна передбачливість стала в нагоді.

– Надивилися? – процідила вона. – А тепер дайте пройти!

– На твою ілюзію? – проникливо зауважив чоловік. – Так, надивився. Тепер хочу подивитись, що ховається під нею.

Ну що за неприємний тип?!

– Шкода, але для ваших очей це не призначено! – відрізала вона.

– Он як? – невдоволено протягнув він. – Упираємося? Ціну собі набиваємо? А я ж хотів по-доброму…