Глава 2 (5) від 18.06

Поки чоловіків не було, Тальяна ходила по кімнаті, як звір у клітці. Спробувала присісти, але знервованість знову підняла на ноги і змусила походжати з боку в бік. Двері з приймальні запечатані чарами, тому непомітно вислизнути, щоб швиденько сховати артефакт, не вийде. А ризикнути і зламати захист дівчина не наважилася, бо тільки гірше зробить. Наклавши на магічну річ додаткову порцію чар приховування, щоб ще краще замаскувати заборонений предмет, Таль не поспішала розслаблятися, тому що для дракона, який належить до королівського роду, найсильнішого роду на території Лігорії, нічого не варто відчути каверзу, було б бажання і потуги в даному напрямку.

Це інші дракони можуть «проморгати», чим дівчина і користувалася в минулі роки, але якщо йдеться про представників королівської сім'ї, ситуація докорінно змінюється. І нехай герцог лише бастард, але кров у його жилах тече батькова, а рівень володіння магією просто чудовий, не кажучи вже про чималий бойовий досвід і ратні подвиги. Напевно, війна і зробила його надмірно підозрілим, хоча той же Ястридж теж воював і стояв з ним пліч-о-пліч на полі бою, а характери і ставлення до життя в обох як різняться. Чому ж все-таки лер Ніколас вирішив їй допомогти? Пожалів? Чи просто занадто добре знає круту вдачу друга?

нарешті двері кабінету відкрилися під рукою бастарда, і це змусило Тальяну нервово глитнути. От і вердикт завітав. Цікаво, що на неї чекає? Раптом дракон зараз гукне варту, і Тальяну потягнуть у в'язницю? Таке вже бувало, наприклад, коли одну з покоївок, допущених до академії, запідозрили, що вона хотіла нашкодити обраницям. Доля бідолахи досі невідома. Або коли одну зі служниць звинуватили у злочинній змові, і вона теж безслідно зникла.

Підозра у зраді, навіть якщо є лише непрямі докази, – один із найвірніших способів прибрати конкурента, бо той зникне назавжди. Знайдуть проти нього щось чи ні – це вже інша розмова, але якщо заплямував себе, то схоплять без суду і слідства, а вже потім розбиратимуться... якщо руки дійдуть. Краще перестрахуватися, ніж недодивитись. Саме тому у Таль змокла спина, коли вона стежила поглядом за наближенням Реністера, за яким з незворушним виглядом слідував шатен.

– Те, що не спробували втекти, говорить на вашу користь, – почав чоловік. – Однак це все одно не пом'якшить мій вердикт.

«Та кажи вже, не муч!» – подумки благала Тальяна, чудово розуміючи, що герцог навмисно затягує оголошення «вироку», щоб пограти в жертви на нервах.