Глава 5 (1) від 21.06

Тальяна кинулась у хол і на ходу витягла з прихованої кишені мантії, зачарованої на носіння речей будь-якої ваги, магічний блокнот. Це був спеціальний артефакт, який можна було співвіднести з великим смартфоном або невеликим планшетом, де зберігалася вся необхідна інформація щодо відбору. Дорогою переглядаючи списки наречених, щоб освіжити у пам'яті імена та обличчя, дівчина відчула ломоту у скронях та активувала цілющі чари.

Перед очима проносилася безліч напівпрозорих ілюзорних зображень обраниць. Ох, скільки ж тут цих дівчат! Куди більше, ніж у попередні роки, і все через додаткових наречених-ветеранів, які побажали здобути заслужені живі трофеї. І барон Ястридж туди ж! Ну навіщо йому дружина, га? Гуляв би собі неодруженим у своє задоволення... Здивувавшись, що її думки повернулися до лера Ніколаса, Тальяна спробувала відігнати недоречні роздуми і приготувалася до нудного дня.

Таль була наймолодшою ​​з наставниць і найпроблемнішою. Єдиною з них, хто до цього призначення був конкурсанткою. Іншими словами, тою, кого за три роки ніхто не взяв заміж, тоді як інші дівчата були давно і надійно влаштовані в драконячі лапи. Але рано вона свого часу зраділа, даремно думала, що після закінчення відбору зможе зітхнути спокійно і жити по-своєму. Ні, її відправляли на відбір знову і знову, проте на четвертий рік на роль однієї з обраниць уже не взяли (і так уже справ наробила), але, на щастя, не виставили з академії, а запропонували місце наставниці (досвіду вже через край, та й характер якраз вдалий для втихомирення особливо жвавих дівчат, і це був чудовий спосіб продовжувати ховатися від дядечка і під захистом нової посади перечекати час, що відокремлював від повноліття.

Бути нянькою капризних дівчат – приємного мало. Сварки, чвари, підлості, гидоти, навіть скандали... Чого тільки не довелося побачити. Одна річ, коли сама варишся в усьому цьому, і зовсім інша, коли змушена розгрібати наслідки і відповідати за збереження підопічних, щоб жоден лускатий наречений не залишився раптом без нареченої, котра згинула від підступів когось із недоброзичливіць. В іншому ключі побачилася робота вчителів, виникли солідарність та розуміння, наскільки непросто їм доводиться з такими ось, як вона, ученицями.

Єдиною радістю було те, що в ролі наставниці у Тальяни було куди більше прав і свобод, зовсім як у вожатої в дитячому таборі. Її з самого дитинства дратувала несправедливість, коли вожатим можна було те, що не можна їх підопічним, і ось тепер вона сама стала «вожатою» і відчуває себе птахом, що майже вирвався з клітки. Майже, тому що наставниці теж аж ніяк не вільні у своїх вчинках і рішеннях, але до повної волі чекати залишилося зовсім недовго, лише якийсь нещасний рік...

– Леро Тальяно, ну де ви ходите? – поскаржилася пані Лірой, що чекала на неї, піджимаючи тонкі губи. – Обраниці вже прибули, вихід за нами...