Глава 7 (5) від 24.06

– Чудова ідея! Лера Діманж обов'язково доведе, – впевнено заявив лер Ястридж, що взявся незрозуміло звідки. Таль готова була присягнутися, що кілька хвилин тому його поряд не було. – Так, пані Тальяно?

– Я... так, звичайно… – вона, розгубившись, переводила погляд з одного чоловіка на іншого, не розуміючи, що відбувається і навіщо втрутився барон.

Розпорядник, здається, теж не зрозумів і глянув на друга з подивом, коли шатен, трохи вклонившись, зробив дівчині запрошуючий жест.

– Тоді з превеликим задоволенням візьму на себе сміливість стати вашим партнером, леро Діманж, – його усмішка була дещо бешкетною, а от з боку бастарда так і сочилася сердита аура. – А пан герцог отримає чудову нагоду поспостерігати за вашими навичками збоку, хіба ні? Будь упевнений, Рінгере, я проекзаменую пані Тальяну з належною старанністю і нітрохи не гірше, ніж це зробив би ти. На твою долю і так випало стільки обов'язків... Я просто не можу не допомогти тобі хоча б у цьому питанні.

Таль, нарешті, зрозумівши, що він з неясної поки що причини знову вирішив прийти їй на допомогу, з почуттям величезного полегшення подарувала леру Ніколасу стриману і повну гідності усмішку, схилила голову в відповідному жесті і прийняла запрошення.

Як там кажуть? Із двох зол потрібно вибирати менше? От-от. Тож якщо робити вибір між цими двома драконами, то від Реністера без найменшої частки сумнівів потрібно триматися якнайдалі. Все в ній опиралося герцогу, ну а барон... Він був своєрідним притулком, способом сховатися від деспотичного розпорядника. Напевно, Тальяна просто використала лера Ніколаса (так-так, це з її боку не зовсім красиво), але водночас щось у цьому лускатому ніби говорило: довірся мені. І цей голос хотілося слухати.

– Що ж, пане герцогу, дивіться уважно, – вона подарувала розпоряднику засліплюючу усмішку, в якій так складно було стримати торжество.

– Не пропущу жодного жесту, будьте певні, – процідив бастард, опускаючи руку і свердлячи новоявлену парочку поглядом.