Глава 8 (5) від 28.06

– Як гадаєте, з пана розпорядника достатньо нашої демонстрації? – запитала Тальяна, вкотре намагаючись не дати чоловікові занадто наблизитися. Та що з ним? Чому раптом почав до неї липнути? Наче навмисне це робить. – Він більше не перевірятиме мене? – і стурбовано зиркнула на бастарда, який фактично приріс поглядом до їхньої пари і спостерігав за ними як сокіл за сімейством перепелів.

– Гадаю, герцог Реністер залишиться задоволений цим іспитом, – очі шатена всміхалися, як і він сам. Здається, драконище був чимось дуже задоволений. – Втім, як і я.

– Дуже сподіваюся, що ви маєте рацію, – музика ненадовго замовкла, і Таль (м'яко, але наполегливо) спробувала вивільнитися з обіймів Ястриджа, проте чоловік не дозволив і повів її ще на одне коло.

– Ви так скучили за танцями? – спитала вона, натякаючи на його надмірну наполегливість.

Ні, їй дуже подобалося танцювати з цим драконом і майже не хотілося його штовхнути чи наступити на ногу. Майже, тому що час від часу він недозволено скорочував дистанцію, а до подібних проявів чоловічої уваги Тальяна завжди ставилася дуже несхвально, тим паче якщо ця увага надходить від представника лускатих, від яких вона дала собі зарок триматися подалі.

– Ви навіть не уявляєте собі наскільки! – вигукнув він. – Більше того, майже здичавів. У воєнний час світські розваги – недозволена розкіш.

«Еге ж, скажіть це світським денді, які продовжували розважатися, поки ви там ризикували життям та здоров'ям!» – хотіла було сказати Таль, але вчасно прикусила язик, тому що подібні необережні висловлювання можуть бути небезпечні і розцінені як критика королівських порядків, а отже, пахнуть зрадою.