Глава 10 (4) від 10.07

Усі знали: проблеми у тих, хто багато про це балакає, будуть безперечно. Що вже казати про самих представників іншого світу. Тут розмова коротка: тюремна камера до з'ясування обставин проникнення на територію Лігорії (цілком можливо, із застосуванням тортур) забезпечена, а далі... Страта не страта, але майбутнє точно не віщує нічого доброго.

І тим паче Тальяна бажала все з'ясувати, зрозуміти, в чому причина цієї ворожості. Її шалено пригнічувало те, що вона повинна ховатися і ризикувати собою. А дядечко знав, безперечно знав подробиці того, що сталося, але не скаже, нізащо не скаже. Більше того, він зовсім не дарма витягнув Таль зі світу, який вона довгий час вважала єдино рідним, і потай притяг сюди, в Тіріус, світ, де головувала магія і сусідили одне з одним представники різних рас. Ще не так давно дівчина вважала б подібне дикістю чи фантазією автора фентезі, що надміру розмріявся, але тепер і сама стала частиною всього цього.

У Лігорії, королівстві під керівництвом драконів-перевертнів, що становили найбільш елітний прошарок населення, основною масою жителів були люди. Частина з них мала магічні здібності і завдяки цьому знайшла своє місце під сонцем. Інші ж змушені були миритися з тим, що були звичайнісінькими людьми, які нічим не вирізнялися на тлі інших. Доля обділила їх у магічному плані, місцева влада – у матеріальному, тому вони жили поганенько, а дехто взагалі ледве животів. Іншими словами, це була чернь місцевого розливу.

Що стосується сім'ї Діманж, що володіла магічним даром, то вона вважалася поважною і мала достаток вище середнього. Але хоча дядько займав не останнє місце у тутешній ієрархії, він явно хотів більшого, куди більшого. І задля досягнення цієї мети готовий був на все, навіть використати у своїх інтересах рідну племінницю. Та тільки Тальяна не збиралася бути безсловесним пішаком у його руках, безперечно не збиралася!