Глава 11 (4) від 17.07

«Ніхто не має померти! Тільки не через мене!» – билася в голові відчайдушна думка, поки Таль продовжувала на межі можливостей утримувати артефакт, з відчаєм розуміючи, що все, її ліміт вичерпаний, вбирати силу більше нема куди.

– І це все?! – долинув до неї сердитий голос дракона, після чого почулася стримана лайка крізь зуби. – Я ж попереджав...

Вона глянула на нього розгублено, безпорадно і з величезним почуттям провини, мовляв, я б і рада зробити більше, але й так зробила все, що в моїх силах, проте при цьому не залишала спроб приборкати камінь, що іскрів. Коліна підгиналися, тіло вібрувало, руки тремтіли та утримували магічні нитки лише дивом. Якщо зараз вислизнуть (а вони от-от це зроблять), якщо вирвуться на волю...

Чоловік знову вилаявся крізь зуби і, продовжуючи утримувати щит, перехопив у Тальяни управління артефактом: вплів паралельно з її магічними нитками свої, підкоряючи, втихомирюючи і беручи під контроль стихію, що розбушувалася. Нехай неохоче і примхливо, проте артефакт почав слухатися і більше не потріскував, хоча все ще надмірно сяяв. Повільно й терпляче Ронан змушував його слухатися, висмоктував і вбирав силу Тальяни, яка до країв наповнювала магічний предмет, запечатуючи надлишки магії, випромінюваної артефактом, у собі самому.

Оце так! Оце силища! Не дарма дракони вважаються наймогутнішими магами цього світу.

Потім настала черга Таль. Їй би зараз запечатати в себе артефакт, тим самим завершивши злиття, проте дівчина була переповнена, її майже розривало від енергії, що клекотіла у крові та норовила виплеснутися назад і таки влаштувати вельми нехилий вибух.

– Все, зараз хлине назад... – вона відчайдушно намагалася стримати вируючу всередині силу, але виходило погано. – Не виходить запечатати...

– Добре, я зроблю, просто розслабтеся і не противтеся моїй волі, – скомандував лускатий, наближаючись майже впритул і примушуючи серце, яке і без того билося в грудях дівчини у надмірному темпі, зробити болісний кульбіт.