Глава 13 (2) від 24.07 (2)

– Але ж я нічого не знала! – запричитала вона. – Просто побачила та підібрала.

– Та невже... Той, кому це належить, точно не розкидається подібними речами на всі боки... – тон лускатого був сповнений скепсису.

Ще б пак! Навряд чи проклятий принц схильний розкидатися фрагментами власних обладунків.

– Ах, вибачте! – дбайливо схаменулась Тальяна, якій спала на думку чергова лазівка, щоб виплутатися. – Невже це ваше? Але ж ви... Ви ж не думаєте, що я цю красу вкрала? Так, вона дуже гарна, але я не злодійка, присягаюся!

– Здається, звичайні методи на вас не діють... – констатував дракон і одним лише поглядом дав знак наставницям, які стояли віддалік і не втручалися в розмову, щоб ті залишили приміщення.

«Гей, ні, ви куди? Стійте! Не залишайте мене з ним наодинці!» – благаюче дивилася вслід колегам Тальяна, але ті навіть не думали суперечити безмовному наказу герцога і спритно пішли з кімнати.

Ну, ні, так не робиться! Скільки разів у минулому пані Кнолідж вичитувала Тальяну, скільки разів лаяла, а тепер просто віддала її в лапи стороннього чолов’яги з титулом?! Мовляв, нехай тепер він із нею розбирається, якщо сама за всі ці роки не змогла?! Але даремно вона сподівається, що молодша колега так легко зламається, дуже дарма. Хоча, звичайно, все залежатиме від того, скільки зусиль докладе Реністер для того, щоб зламати непокірну наставницю. А він, зважаючи на все, саме цим зараз і збирається зайнятися. Не звик, коли йому протирічать і сміють не підкорятися.

– Бачу, ви вже зрозуміли, що я не маю наміру жартувати, – дракон ступив до дівчини.

Ох, вона доклала немало зусиль, аби не відсахнутися, не показати, наскільки налякана. Натомість Тальяна лише гордо підвела голову і випростала спину, намагаючись виглядати впевнено і спокійно.