Не пускайте близько до серця...

Один лиш крок – від щастя до на жаль...

***
Хіба ж ми винні, милий? Не мовчи!
Нестерпна й дика тишини напруга!
Ну хочеш – криком, чи прошепочи,
Бо гордість – це така собі подруга!

Ти ж бачив сам, як пазли не складай –
Могли ми разом бути лиш думками:
Безжально хмари затягнули небокрай,
І далі йти нам різними шляхами.

Холодна відстань залишила тліть
На вітрі наші мрії, ніби попіл –
І ми училися мовчання розуміть,
І відрізнять реальність від утопій.

Але ця тиша, як "маленька смерть"
Перевернула все вниз головою –
Уже сльозами напилася вщерть,
А мріяла – напитися тобою!

***
Один лиш крок – від щастя до на жаль,
Одна лиш мить – від злету до падіння,
Осінньо-заспокійлива вуаль
Інтуїтивно-зрілого прозріння:

Не в тому річ – моє чи не моє,
Чи схожі, чи, можливо, зовсім різні –
Занадто рано я прийшла в життя твоє,
А ти в моє прийшов занадто пізно!

Подобається

#2958 в Різне
#770 в Поезія
#8135 в Любовні романи
#1957 в Короткий любовний роман

Відредаговано: 18.03.2023