26.

*** 

Чекаю, коли мене нарешті відпустить, але проходить година, дві, а емоції не просто не вщухають, навпаки, стають сильнішими і яскравішими. І до власного жаху, я не можу їх контролювати. 

Не хочеться, але доводиться усвідомити одну просту істину: я не цікава Кирилу настільки, щоб він раптом, після одного поцілунку, вирішив змінити свій життєвий уклад і принципи. Це я, романтична натура, побудувала повітряні замки і розпланувала майбутнє, а для нього, дорослого і цинічного чоловіка, рівним рахунком нічого не змінилося. Ні-чо-го. 

У грудях така їдка гіркота, що не перебити нічим. Я заварюю міцний чай, випиваю одну чашку, іншу. Ковтаю сльози і не розумію, що робити далі. Немає жодної людини в цілому світі, хто б підказав і допоміг зробити правильний вибір. 

Коли чай вже не лізе, я піднімаюся нагору і сідаю за підручники. Моєю основною метою в цьому місті було здобути освіту. Кирило дав цю можливість, а я що?.. Вбиваю в голову всіляку рожеву нісенітницю, але тільки не гістологію і анатомію. Не на жарт захопилася Самсоновим. Людиною, якому була небайдужа моя подальша доля після смерті матері. 

Кирило з'являється ближче до півночі. Я чую шум у дворі, його кроки в будинку. Внутрішньо здригаюся, коли він йде по сходах, а потім - прямо до моєї спальні. Усередині повна плутанина: то знову вдарити його хочеться, то обійняти, то просто проігнорувати. Пам'ятаю, як недобре блиснули очі Самсонова, коли я зарядила йому ляпаса. Здавалося, він не стримається і дасть здачі у відповідь. У перший раз мені, можна сказати, пощастило.Сумніваюся, що в другій Кирило так просто спустить з рук подібну поведінку. 

Він за звичкою не стукає і тут же заходить. Бідне моє серце з силою б'ється об ребра, намагаючись вистрибнути з грудей. Стає цікаво, де був Кирило весь цей час? У Олени? Наздогнав її? Заспокоїв? Адже вона чула ті слова, які я в запалі йому викрикувала. Їй було так само неприємно і боляче, як і мені? Хотілося б вірити... Цей мудак крутив шури-мури з двома одночасно. 

- Не спиш? - питає Кирило, проходячи по кімнаті. 

Я нічого не відповідаю, лише дивлюся в підручник з латинської мови і намагаюся зібрати букви в слова. 

- Продовжимо, Віт? - летить ще одне питання. 

- Я тебе уважно слухаю. 

- Повернись до мене, - просить Самсонов. 
Він сідає на край ліжка, широко розставивши ноги і впершись в них ліктями, а я прокручуюся в кріслі і зустрічаюся з важким поглядом, що тисне. На секундочку страшно стає, але потім згадую, що більше його не боюся. Досить. Неважливо, що він скаже чи подумає. З сьогоднішнього дня моє життя йому непідконтрольне. 

Кирило виглядає зібраним і серйозним. Він вміє впоратися з емоціями, це у мене до цих пір не вийшло заспокоїтися. Поруч з ним спалахують злість, нерозуміння, роздратування і образа. Доводиться опустити очі в підлогу. 

- Ще раз хочу сказати: мені шкода, що так вийшло. 

- Це я вже чула., - відповідаю і прикушуючи губу. 

- Я не знімаю з себе відповідальності. Не треба було мені до тебе лізти, знаю. Не стримався, сильно тягнуло. 

Відчуваю, як фарба заливає обличчя, починає чітко стукати в скронях. Його до мене тягнуло? І замість того, щоб коритися тяжінню, він ось так запросто взяти і переспав з іншою? Здається, я нічого не розумію в цьому світі. 

- Жити разом у нас з тобою не виходить. Безглуздою ідеєю було переїхати сюди. 

- Ще б пак... - бурчу упівголоса. 

- Вперше побачив тебе не в адекваті, згадав одну дівчину, з якою зустрічався, будучи студентом. Вона теж не місцева була. Така ж наївна і дурненька, подружок слухалася. Нас на навчання відправили на місяць, повернувся, а вона міцно на голку підсіла. Я не вберіг її тоді, розумієш? 

Ми мовчимо і невідривно дивимося один на одного. Судячи з сумного голосу, Самсонов любив ту дівчину. Треба ж, не думала, що він здатний на світлі почуття. 

- Давай зробимо так, - починає Кирило. - Я повертаюся в місто і навідуюся до тебе в міру необхідності. Тим часом ти підшукуєш собі квартиру. 

- Маша пропонувала мені на двох знімати, так буде дешевше... 

- Мені не подобається ця ідея, - хитає головою Самсонов . 

- А мені не подобається твоя! 

Розуміючи, що в черговий раз веду себе немов маленька, замовкаю. Не вистачало, щоб Кирило ще раз дорікнув мені в цьому. 

- Віта, я не про зйом зараз говорю, - зітхає Самсонов. - Дам тобі контакти перевіреного агентства нерухомості, підбереш квартиру, а потім покажеш мені. Краще б ближче до універу, але купимо ту, яку захочеш.

 - Це зайве... - бурмочу собі під ніс не до кінця розуміючи, про що йде мова. 

Квартиру? Мені? За що? Так можна? Треба було з найпершої зустрічі поводитися емоційно і зухвало, дивись, Кирило не переїхав би сюди ніколи. І я б не почала відчувати до нього симпатію. Ніколи-ніколи. 

- Хочеш спробувати посперечатися зі мною? - Кирило схиляє голову набік і піднімається з ліжка. 

На обличчі при цьому нахабна посмішка. 

- Скину повідомленням контакти, - закінчує Самсонов, скориставшись моїм секундним замішанням . 

Він прямує до дверей і береться за ручку. 

Я відчуваю змішані почуття. Прикладаю долоню до лівої половини грудей, розтираю, щоб не було так боляче. Поняття не маю, чого хочу більше: щоб Кирило пішов або залишився. Тепер я точно знаю, що все буде інакше: ніяких сніданків вранці, його постійної присутності в моєму житті і легкості у відносинах. 

Розлютившись, хапаю перше, що попадається під руку, - точилку для олівців - і, ледь двері за Кирилом зачиняються, шпурляю її з усієї сили в стіну. Ненавиджу його, ненавиджу ... 

Проходить не більш двадцяти секунд, перш ніж Самсонов знову заглядає в кімнату і починає хмуритися. 

- Віто, тільки без дурниць, домовилися ?