Елеонора

1.

- Ел, чула? – до мене підбігла моя подруга Лоті. – У нас сьогодні в школі появився новенький.

- Серйозно? – я саркастично повела бровою. Звичайно, що я про це чула, але яке мені до цього діло?

- Хоч би красунчик, - прожувала жуйку Лоті, поправивши свою чорну пишну копну волосся. – А то минулого року прислали того хлопця по обміну… як його?

- Марв! – біля мене виросла ще одна моя подруга Бетані. Вона була просто «міс серйозність». І ця кличка підходила її як нікому іншому. Завжди серйозна, з книгами в руках. А посмішка на її обличчі з’являлася лише на свята.

- Точно! – викинула вверх кулак Лоті. – Марв. Як згадаю ті його криві зуби, прищі та товсті скельця окулярів… брр.

Мене теж пересмикнуло при згадці про цього рудоволосого ботана. Він, до речі, був закоханий в Лоті, і вона ним користувалася як хотіла в притик  до екзамену.

- Досить судити людей лише по зовнішності, Шарлотта, - шикнула на неї Бет, ховаючи чергову книгу в сумку. Вона дуже любила читати.

Ну що за занудство.

- Досить читати ці ідіотські книги, Бет, - перекривила її Лоті. Мене розсмішило її кривляння і я, відверто сміючись, дістала з сумки помаду червоного кольору і миттю відкрила її.

- Червоний? – здивувалася Бет, забувши на мить про суперечку з Лоті.

- Оуену подобається, - я потиснула плечами, пригадуючи реакцію свого хлопця, коли він минулого разу побачив цю помаду на мені.

У нього просто відвисла щелепа.

І це мені лестило.

Слухаючи чергову перепалку подруг я продовжувала водити стіком по губах, залишаючи яскраво червоний слід. Колишня скромна я залишилася на першому курсі коледжу. Саме тоді я познайомилася з Лоті, Бет, і головне з Оуеном. Зустріч з ним повпливала на мене, на мою поведінку, і на мій стиль одягу найбільше. Я забила на навчання, мене цікавили лише тусовки в домі братства, що були по сусідству з нашим гуртожитком, шмотки, макіяжі, і вдаване щасливе життя. Ключове слово в цьому всьому «вдаване», адже насправді мені це все не дуже подобалося, але мій Оуен був від цього в захваті. Ну а я, відповідно, як дівчина капітана футбольної команди просто не могла інакше.

Закинувши помаду в сумку, я вже хотіла вийти, як раптом зіштовхнулася з сірою мишкою нашого коледжу Сарою Паттон. Мініатюрна блондинка в старомодному одязі поспішно вибачилася і вже розвернулася щоб іти, але вже було запізно. Механізм був запущений.

- Ти куди преш, малявка? – оскалилася Лоті, як вміла тільки вона. Серед нашої трійці вона була найжорстокішою. Її сині очі перетворилися на щілинки, і ними, вона наче яструб впилася в нещасну жертву. – Роззуй очі.

- Вибачте, - ще раз пискнула та. – Я не бачила.

Насправді Сара була дуже доброю. Завжди давала нам з Бет списувати домашню роботу з англійської літератури. Лоті разом з Оуеном в той час відвідували теологію, від якої ми з Бет поспішно відмовилися.

- Облиш її, Шарлотта, - спокійно втрутилася Бет, і підійшла до Сари. – Все добре, не зважай.

- Не називай мене Шарлоттою, Бетані Карвер, - демонстративно фиркнула Лоті, відкинувши своє чорне волосся з лоба і гордо покрокувала з туалетної кабінки.

- Вона виходить з-під контролю, - пробурмотіла Бет дивлячись в слід Лоті.

Я була з нею згідна. На піку популярності в школі вона починала поводити себе просто неадекватна.

Після пар мене затримав викладач, щоб донести до мого відома, що в мене що в мене є ще два місяці, щоб виправити оцінки, інакше мене виженуть з коледжу.

Я би й рада повчитися, але сьогодні вечірка в домі братства і я, як одна з найпопулярніших дівчат в коледжі просто забов’язана бути там.

Тож ввечері, благополучно забувши тривожні слова професора я успішно прибула на тусовку. Короткий топ, що ледь втримував мої груди і крихітна спідниця. Нехай для всіх я виглядала вульгарно, але такий мій стиль подобався Оуену. І це все було для нього.

- Моя Елеонора, - почувся десь збоку п’яний голос Оуена, а я помітила що сьогодні він не вклав своє волосся гелем.

- Пробуєш щось новеньке? – я була зовсім не здивована тим, що побачила свого хлопця п’яним. Потрібно було рахувати на пальцях дні, коли він був тверезим.

Оуен скосив очі вверх, намагаючись розгледіти свою шевелюру, але після чергової спроби облишив цю справу.

- Забув. Вип’єш?

- Звичайно, - весело кивнула я, починаючи рухатись під ритмічну музику, що лунала просто звідусіль, а вже через секунду в моїх руках з’явилося єдине, що я  могла б пити: горілка з соком..

- Пий! Пий! Пий! – волав незлагоджений хор голосів, і я, звичайно ж, випила.

Чого не зробиш для підтримки іміджу.

Зранку на пари я, звісно не пішла. Прийшла до тями вже ближче до обіду. Голова крутилася, в роті пересохло, і весь випитий алкоголь просився назовні. Я спробувала піднятися, але важка рука Оуена пристискала її до ліжка. Відкинувши її я швидко попленталася в душ. Глянувши по дорозі в дзеркало я не одразу впізнала себе. Де та красуня шатенка, що поступила в коледж сюди кілька років тому назад? Чому швидше мені подобалася ця популярність, а тепер таке враження, що мене несе за інерцією?