Частина 7

Евеліна

Дні минали якось дуже швидко, мене виписали, я знову почала ходити в університет, прийшлось відпрацьовувати пропуски, але я була тільки за, тому що потрібно було зайнятись чимось. Наталці вже зняли гіпс, бігає, як ошпарена. Одразу ж, в перший день, потягла нас гуляти набережною, ми тоді до ночі гуляли, через що були проблеми на вахті, але нам це легко зійшло з рук. Також на виписку дівчата подарували мені книги по психології, які я з радістю читаю і після цього хочеться діяти і справлятись зі всіма проблемами. На щастя, Антон більше не появлявся, звісно, для чого ж йому така проблемна дівчина. Але Аня думала, що він на днях приїде і далі почне добиватись уваги, тому що, так як вона сказала «дорослі хлопчики так просто не здаються». Тоді ми з Наталею запідозрили щось, адже вона постійно переписується з кимось, але казала ж, що подруг у неї, крім нас, немає. Ось і зараз, хтось подзвонив і вона побігла на крилах щастя, хто знає куди.

-Щось Ані довго немає.-каже Наталя і виглядає у вікно.

-Я думаю, в неї хлопець появився, бо пояснити її настрій по-іншому не можу.-кажу свої припущення і підходжу також до вікна.

На горизонті якраз появляється наша Аня, виходить з крутої машини, щаслива, з букетом в руках, махає ручкою комусь і біжить в гуртожиток. Ми з Наталею тільки і переглядаємось, розумію, що зараз буде допит, адже попалась наша Анька на гарячому.

-Привіт!-заходячи в кімнату Аня весело посміхається і в душі я рада, що вона щаслива.-Я зараз вам все розповім, обіцяю!-каже вона, побачивши, як ми косо дивимось на букет.

 Вона швидко ставить його у вазу, куди набрала води, ставить на стіл. Ми заварюємо чай, вже по традиції, завжди у вечері розмовляємо про все на світі за чашкою чаю.

-Ми тебе уважно слухаємо.-каже Наталя, не витримуючи тиші і показово складає руки на грудях, вона тут найстарша і любить на нас сваритись.

-У мене появився хлопець. Ми познайомились не так давно, я спершу уваги на нього не звертала, посилала його куди подалі, а він продовжував добиватись моєї уваги. Дівчата, я так закохалась, що аж страшно.-розповідає Аня на одному подиху і розпливається в усмішці.

-Ань, це ж чудово, можливо – це твоя доля.-каже Наталя і в знак підтримки, обнімає її. Після чого вони винувато дивляться на мене, я ж лише їм посміхаюсь, тому що ком у горлі так і стоїть, хочу теж так обійняти подруг.

-Я рада за тебе.-нарешті кажу.-Але ми хочемо знати більше.-підморгую Наталі і ми обоє чекаємо, коли ж Аня почне розповідати.

-Ми познайомились в інтернеті, я виклала пост, де писала про незаконне будівництво, критикувала там усіх забудовників нашого міста і він написав мені, запитав чому я така зла, адже не всі будують незаконно. Ми тоді жахливо посварились, я його навіть заблокувала. А він на наступний день написав з іншого акаунту, вибачився через грубість і запропонував випити кави, я, звісно ж, відмовила. Ще чого, думала, якийсь маніяк чи охотник за молоденькими дівчатами.-ми всі разом засміялись і розуміючи кивнули.-Потім, як виявилось, я у цей список забудовників внесла і його компанію, тому він так злився і доводив мені протилежне.

-Ого, то він ще й багатий!-викрикнула Наталя.-О це тобі пощастило.

-Так, я тому й не хотіла йому довіряти. Мене ще й дуже турбує те, що він старший, на 12 років, ви тільки уявіть. Як я могла йому довіритись? Адже такі чоловіки не повинні цікавитись такими, як ми.

-Нічого собі.-видала я.-12 років -це багато. Ти точно впевнена в ньому?-перепитую я.

-Тепер так. Я його підозрювала в багатьох справах, він показав свій паспорт, хотів доказати, що неодружений, тоді познайомив з сестрою, вона лише на 2 роки від мене старша, така мила. Ми багато розмовляли і я зрозуміла, що можу довіряти йому. Ну і що, що він старший, за те, він справжній чоловік, я за ним, як за кам’яною стіною. І він обіцяв познайомити мене зі своїми друзями.-Аня і справді була щасливою, по очах бачу, які світяться, немов маленькі ліхтарики.

-Спершу, ти повинна познайомити його з нами. Тому що, якщо він нам не сподобається, йому прийдеться нас переконувати.-серйозно мовила Наталя, Чесне слово, як мама.

-Ось зараз і домовимось.-впевнено сказала Аня і набрала номер.

-Привіт. Я вже встиг скучити.-почулось одразу після першого ж гудка. Це так мило звучало.

-Привіт. Я тут якраз розповідала про тебе дівчатам і вони хочуть з тобою познайомитись. Сказали, що якщо ти їм не сподобаєшся, то вони мене не будуть відпускати до тебе.-пожартувала Аня і ми тихенько захихотіли.

-Я зрозумів, принцесо. Завтра ввечері запрошую тебе і твоїх подруг в ресторан, адресу і час скину пізніше.

-Ти можеш просто прийти до нас в гуртожиток і випити з нами чаю. Навіщо ресторан?-спробувала обуритись Аня.

-Не обговорюється. Я повинен справити гарне враження. Ну все, цілую. До мене хлопці прийшли, будемо працювати.-завершив розмову чоловік і я побачила, як розгубилась Аня.

-Ну ресторан, так ресторан.-вимовила Наталя і подалась до своєї шафи, перебираючи одяг.

-Ань, щось сталось?-тихо запитую я.

-Ні, просто, він багатий і мені неприємно те, що він тратить на мене свої гроші, хоч і розумію, що для нього похід в дорогий ресторан – це нічого. Ти ж знаєш мою ситуацію.-я розуміючи киваю. У неї зараз проблеми з грошима, через погані стосунки з батька, вони відмовились їй скинути гроші, щоб хватило хоч на перший час і Аня зараз в активному пошуку роботи.

-Він дорослий чоловік і сам повинен розуміти, куди тратить свої гроші. Так що, не хвилюйся через це.-запевнила я Аню і сама пішла обирати одяг для завтрашнього походу в ресторан.