Не торкайся мене!

Частина 9

Антон

Їхати в ресторан на вечерю з дівчиною Максима і її подругами не хотілось. Відчував себе зрадником, тому що замість того, щоб у вільний час поїхати до Евеліни, щоб побачити її, я їду в ресторан на вечерю з незнайомими дівчатами, але Дениса і Максима я не зміг переконати. Обіцяв собі, що довго там не буду і тоді одразу ж поїду до Евеліни. З Денисом я зустрівся вже біля входу в сам ресторан і ми разом туди зайшли, офіціант показав нам столик, де я побачив друга і збоку біля нього сиділа Аня, та сама подруга Евеліни. Максим щось розповідав дівчатам, які сиділи до нас спиною, але я вже встиг впізнати одну з дівчат. Це ж треба, доля так і зводить нас. Посміхнувся своїм думкам і підійшов до столика, в очах Елі читалось здивування, паніка і навіть страх, але вже в середині вечері я побачив як вона розслабилась і навіть посміхалася на тупі жарти Дениса. А я просто пускав слину, дивлячись на неї. Ця чорна сукня підкреслювала її фігуру і надавала небезпечної сексуальності, бо якби міг до неї доторкнутись, вже б давно відвіз її до себе і не випускав з ліжка.

Під кінець вечора я дуже хотів побути з Евеліною на одинці, тому продумував план, як це все зробити. Максим розповідав, що після вечері поїде з Анею кудись, тому що підготував їй сюрприз. Мені залишилось лише зробити так, щоб я залишився з Евеліною на одинці, тому непомітно написав Денису коротке повідомлення: «Після вечері не хочеш десь погуляти з Наталею?». Друг спершу заусміхався, а тоді відповів: «Я зрозумів».

-Дівчата,-заговорив Максим,-я підготував Ані ще один сюрприз, вас підвезе Антон, добре?-він благально поглянув на мене.

-Звісно.-відповів я, не вагаючись і поглянув на Дениса, він зрозумів мій погляд правильно.

-Евеліно, якщо ти не проти, я вкраду в тебе Наталю.-заусміхався чоловік.

-Куди?-тут же обурилась Наталя.

-Як куди? Налагоджувати стосунки.-він впевнено посміхнувся, а я одразу ж зрозумів, що Денису і справді сподобалась Наталя, бо він з великим задоволенням взяв Наталю за руку і потягнув до виходу, навіть не дав шансу їй щось сказати або попрощатись з подругами.

-Антон, ти ж підвезеш Елю?-запитала Аня.-Але без пригод.-тут же пригрозила вона.

-Як скажеш.-я посміхнувся і глянув на Евеліну, яка стояла біла, мов стіна.

-Я можу і на маршрутці.-почала вона.

-Елька, яка маршрутка? Ти час бачила?-обурилась її подруга.

-Ну тоді спіймаю таксі.-вперто відповіла Еля.

-Не варто, мені все одно по дорозі.-вона не стала більше сперечатись, лише приречено пішла до виходу, а я, як той підліток, йшов позаду і продовжував пускати слюні, тому що до божевілля хотів до неї хоча б доторкнутись.

Я галантно відкрив їй двері своєї машини і поки обходив машину з іншої сторони думав, як її вмовити трішки прогулятись зі мною. Сів за кермо, але їхати не спішив, перебирав в думках багато різних варіантів.

-Хочеш я покажу тобі прекрасне місце?-запитав я і побачив, як її очі блимнули цікавість і одразу ж погасли. Вона боялась. Чорт!

-Підвези мене краще до гуртожитку.-вона обернулась в іншу сторону до вікна, а я завів двигун, вирішив ще трішки почекати зі своїми ідеями, бо ними лише лякаю її.-А знаєш, покажи мені це місце.-впевнено заявила вона і поглянула на мене.

-Добре, тільки візьми ремінь.-нагадав їй, а в думках танцював від радості. Не знаю, що змусило її передумати, але я був безмежно радий.-Туди трішки далеко їхати, але воно того варте, сама побачиш.-запевнив її.

Ми їхали в тиші деякий час, поки не виїхали з міста. Бачив по ній, що вона сумнівається в своєму рішенні, але старається бути впевненою.

-Не хвилюйся так, я ж казав, що туди далеко їхати.-вирішив все ж таки сказати я.

-Я не хвилююсь.-відповіла вона і глянула на мене, а тоді швидко відвернулась.

-Як ти себе почуваєш після лікарні?-запитав я, тому що мовчати не хотілось.-Я після нашої розмови вирішив дати тобі трохи часу, щоб ти подумала, а тоді на роботі був завал і все ніяк не зміг вирватись.-чомусь виправдовувався я.

-Я почуваюсь добре. Після лікарні була зайнята відпрацюванням пропусків в університеті, а ще я читаю багато книг по психології. Мені стає трішки краще. Ну, принаймні, я більше не хочу робити ніяких дурниць, як тоді в лікарні.-вона зминала поділ своєї сукні руками і опустила погляд.

-Я радий за тебе, справді. Я зупинюсь на заправці, візьму нам чаю, бо там, куди ми їдемо буде трішки холодно.-сказав я і заїхав одразу ж на заправку.

Я взяв нам чай і ми рушили далі, залишилось їхати трішки менше ніж 20 хвилин. Коли  ми звернули в сторону лісу, Евеліна напружилась, але одразу ж розслабилась, я відчував, що зараз вона старається мені довіряти. Ми машиною піднімались догори і коли нам відкрився краєвид, Евеліна посміхнулась і тільки, як я зупинив машину, вистрибнула з машини, я вийшов за нею.

-Боже, як тут гарно!-зачаровано сказала вона і повернулась до мене, я розглядав її і розумів, що вона та сама єдина, про яку розповідають всі закохані ідіоти, такі ж самі, як я.-Дякую тобі!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше