Не торкайся мене!

Частина 16

Дні невпинно наближали нас до літа, тому прямо зараз ми з дівчатами йшли в кафе, щоб відмітити закриту сесію і початок очікуваних канікул. За ці декілька тижнів я повністю змінилась завдяки Антону та подругам, зі старої Евеліни нічого не залишилось, навіть одягу, який так безсердечно викинув сам Антон. Згадую той день дуже часто. Тоді падав дуже сильний дощ, було холодно, а я вийшла з гуртожитку в легкій курточці, джинсах і чоботях, які одразу ж намочились через те, що було дуже мокро. Антон дуже довго сварив мене і злився, а на наступний день повіз у торговий центр, де ми провели цілий день. Він накупив мені купу одягу і взуття, навіть білизну, через що я дуже ображалась на нього, казала, що одягати це не буду, а він приїхав до гуртожитку і просто все викинув, запихаючи в шафи новий одяг.

-Ти чого посміхаєшся?-весело запитала Наталя.-Напевне знову свого коханого згадуєш?

-А кого їй ще згадувати?-так же весело відповіла Аня, яка так само, як і я просто сяяла від щастя.

Ми зайшли в кафе, яке знаходилось поблизу університету і зайняли вільний столик біля панорамного вікна. До нас одразу підійшов офіціант і прийняв наше замовлення. Ми з дівчатами, як завжди, обговорювали сьогоднішній день. Раділи, що склали всі іспити і тепер можемо насолодитись літом.

-Дівчата, у мене для вас новина.-радісно сказала Аня. Я з Наткою зацікавлено на неї глянули.-Максим запропонував мені пожити у нього, поки літні канікули.

-І ти погодилась?-запитала Натка.

-Так, чому б ні. Так ми зможемо бачитись кожного дня і зможемо ще більше зблизитись.

-Та куди вже ближче.-пирснула зі сміхом Ната і я теж почала сміятись. Аня з Максом бачились і так майже щодня, вона у нього часто ночувала і здається, у них було все дуже серйозно.

До нас підійшов офіціант і розклав на стіл наше замовлення. Також приніс нам пляшку шампанського, якого ми не замовляли. Ми всі троє запитально глянули на офіціанта, а той з посмішкою на обличчі вказав рукою на чоловіка, який сидів за барною стійкою спиною до нас.

-Перекажіть тому чоловіку, що ми не вживаємо алкоголю.-впевнено сказала Натка і віддала офіціанту пляшку назад в руки.

-А хто це?-запитала я.

-Це ж Денис.-здивовано сказала Аня, коли чоловік повернувся обличчям до нас.

Посмішка у Наталі раптово зникла, вона ще досі страждала через ту ситуацію з чоловіком. Вони так і не поговорили.

-Не варто псувати таке свято через чоловіка.-запевнила нас Аня і ми стукнулись всі склянками соку, а тоді почали їсти. 

-До речі, я вже купила білет і через тиждень їду додому.-сказала Наталя.-Побуду з батьками трішки і повернусь.

-Ось і добре, розвієшся трохи. Рідні стіни лікують, як то кажуть.-Наталка чомусь зблідла і прикривши рот рукою, побігла в сторону туалету.

-Що це з нею?-запитала я здивовано і вже хотіла йти за подругою.

-У неї вже декілька днів так, все що їсть, опиняється сама знаєш де.-я зупинилась і шоковано переглянулась з Анею.-Я теж так думаю, але тест вона відмовляється робити.-без слів зрозуміла мене подруга і важко видихнула.

-І що робити будемо?

Аня не встигла відповісти, бо повернулась Наталка, вся бліда і вже зовсім без настрою. Коли побачила нас, одразу натягнула посмішку і сказала, що отравилась чимось. Ми промовчали і продовжували розмовляти на різні теми, не зачіпаючи тої, яка так і залишилась висіти в повітрі.

Після наших посиденьок нас забрав Антон і підвіз дівчат до гуртожитку, а мене кудись повіз, сказавши, що мене чекає сюрприз. Я любила, коли чоловік організовував нам побачення, це завжди було дуже романтично, мило і незабутньо.

-Залишишся сьогодні в мене?-запитав Антон і поцілував мою руку, він завжди так робив, коли був за кермом.

-А ти хочеш?-грайливо запитую.

-Питаєш таке, якби ти не була такою впертою, я давно вже би перевіз твої речі до мене.-я засміялась, тому що Антон щоразу вмовляв мене переїхати до нього.

-Що є, то є.-як завжди відповіла я.-Куди ти мене везеш?

-В ліс, зацілую тебе там до смерті і залишу.-пожартував він, а я награно обурилась.

-І що ж ти без мене будеш робити?

-Мені подобається твій сьогоднішній настрій.-він знову потягнув мою руку до своїх губ. Я мимоволі посміхнулась, адже така його звичка була дуже милою.-Ми приїхали.-Антон припаркував машину біля високої огорожі і взявши мене за руку, повів вздовж стежки до конюшні, як я вже зрозуміла пізніше.

-Ми будемо кататись на конях?-зачаровано запитала я, розглядала благородних тварин.

-Так. Тільки ти не бійся, ми будемо їхати верхи на одному коні, щоб ти не впала.-одразу ж заспокоїв мене чоловік.

-З тобою мені ніколи не страшно. Тільки у мене немає відповідного одягу.-Антон на це лише посміхнувся і показав пакет в якому і виявився спеціальний одяг для їзди верхи.

Я вдягнула потрібні речі, там були навіть спеціальні рукавички, наколінники і каска. Антон теж встиг вдіти схожий до мого одяг і нам вивели коня. Він був білий, такий поважний і з довгою білосніжною гривою.

-Погладь його.-Антон погладив коня по гриві, тоді по мордочці і я повторила за ним. На щастя, кінь був дуже спокійним і ніяк не реагував на наші дотики.

Пізніше Антон допоміг мені осідлати коня і декілька кругів прокатав мене одну, але все одно тримав Боні, так звали коня. Потім чоловік теж осідлав нашого друга і ми вирушили до лісу. Антон дуже вправно володів конем і страх геть покинув мене, а ще мене заспокоювали легкі дотики чоловіка. Ми катались по лісу, стежками втоптаними іншими кониками.

-Ця вся територія належить моєму знайомому, у нього тут велика конюшня, поле для їзди і ліс, тут завжди катаються закохані на конях.-розповів мені Антон.

Ми довго катались, тоді близько години сиділи на одному з пагорбів, поки Боні пощипував травичку поруч. Повернулись на конюшню коли вже стемніло і небо вкрились зірками.

-Макс телефонував шість разів.-стурбовано сказав Антон, коли ми вийшли з конюшні і направлялись до машини.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше