Частина 20

Евеліна

День видався шаленим. Ми сиділи в альтанці, грілись червоним вином і теплими обіймами чоловіків. Після щасливого дитячого вереску було чудово посидіти декілька хвилин в тиші. Діти вже десь пів годинки тому пішли з батьком спати. Денис і потягнув з собою Наталку, адже та обіцяла дівчаткам заплести косички. Зате, вони з Денисом зможуть нарешті поговорити.

-Так добре тут.-сказала Аня і потягнулась до вина.

-І не кажи, добре, що ми вирішили сюди приїхати. Дякую, Макс, що організував все.

-Можемо хоч кожного місяця сюди їздити.-Макс був дуже веселим і ми багато сміялись з його жартів.

-Може підемо вже? Стає холодно.-Аня міцніше притиснулась до свого чоловіка.

-Так, тільки треба тут прибрати.

-Облиште, завтра зранку тут все приберуть.

Ми так і залишили все в альтанці, а самі рушили в будинок, який знаходився за метрів сто від озера. Коли зайшли в будинок, почули голоси Дениса та Наталі, вони сварились, але ми вирішили не вмішуватись і просто розійшлись по кімнатах.

-Надіюсь, вони зможуть нормально поговорити і вирішити все.-я замучено сіла на ліжко і глянула на Антона, який одразу ж зняв свою куртку.

-Денис дорослий чоловік і він не образить її. Тим більше, вона йому подобається, тому впевнений, що все в них буде добре.

-Ну раз ти так кажеш, повірю тобі на слові.-я посміхнулась і теж зняла свою курточку, кинула її на крісло і підійшла до чоловіка.-Не знаю з чим це пов’язано, але коли ти торкаєшся мене, усе стискається в тугий вузол внизу живота.

-Моя маленька дівчинка.-видихнув Антон і жадібно почав цілувати мене.

Його дотики, поцілунки і слова, які він говорив мені під час нашого зближення відчувались по-особливому гостро. Антон – це той чоловік, про якого говорила мені мама. Я закохалася по вуха і готова відати всю себе цьому чоловіку, адже знаю, він зробить мене щасливою. Пристрасть, яку він мені дарував, ніжність, з якою до мене ставився і одночасно жорстокість, якою він заставив мене зловити велике і бажане задоволення дарували мені посмішку і серце стрибало від близькості такого коханого чоловіка. Я заснула в обіймах Антона, радіючи, що доля нас звела і дала шанс побудувати спільне життя.

Ранок зустрів нас раптово, ми почули крики внизу і скоро одягнувшись, побігли до кухні. Там якраз сидів Денис і його обступили дівчатка.

-Що трапилось? Що за крики?-посипалось одразу ж від усіх.

-Тато посварився з Наталею і вона плаче.-одразу ж здались дівчата.

Ми з Анею побігли шукати подругу і знайшли її в альтанці, в які ми вчора сиділи ввечері, тут було вже прибрано, але за столом сиділа Наталка і важко схлипувала.

-Що сталось?

-Дівчата, я не можу більше так. Сьогодні ж поїду до батьків і напевне не повернусь вже в місто.

-Натко, ти чого? Він тебе образив?-ми сіли по різні боки від подруги і обійняли її.

-Я вчора зранку зробила тест.-ми одразу ж зрозуміли про що вона говорить і завмерли.-Я вагітна. І взагалі не знаю, що мені робити. Батьки мене вб’ють.-вона ще більше почала плакати.

-Ти сказала Денису?-поцікавилась я.

-Ні. Ми вчора посварились, сьогодні зранку ще гірше. Йому не потрібна я, а тим більше моя дитина.

-Ти мусиш сказати!-викрикнула Аня.-Він батько цієї дитини і має в решті решт знати.

-Я нічого говорити йому не буду. Ви теж нікому не говоріть. Обіцяйте мені!-вона очікувально на нас дивилась, а я не могла і слова промовити, тому що була категорично проти того, щоб ховати дитину від Дениса.

-Натко, та подумай ти хоч трішки. Він дорослий чоловік, у нього є гроші, він забезпечить і тебе і дитину навіть якщо ви не будете разом. Ну куди ти зараз поїдеш? Хто тобі допоможе в селі? Чим ти взагалі думаєш?-обурювалась Аня.

-Я вже все вирішила. І якщо ви дійсно мені подруги, нічого не скажете йому. Мій брат вже виїхав по мене. Через годинку я поїду.

-Наталюю,-протягнула я.-не роби дурниць. Ти робиш помилку, чуєш? Як мінімум, ти відбираєш можливість у своєї дитини мати батька.

-Евеліно, якщо я тобі зараз скажу піти до свого батька і помиритись, ти це зробиш?-злобно запитала вона, а я завмерла. Чути такі слова від подруги було дуже боляче.

-Ну знаєш, порівнювати мого батька і Дениса це розум треба мати.-викрикнула я.

-Не всім буде так щастити як тобі. Знайшла собі забезпеченого чоловіка і він з тебе пилинки здуває.

-Натко,-обережно промовила Аня.-думай, що говориш.

-А що, правда в очі колеться?-прокричала Наталя.-Ви обоє думаєте лише про себе. Я рада, що ви знайшли своє кохання, хоча це ще милом по воді написано, але вчити мене жити не треба.

-Як хочеш. Тоді, раз ти така впевнена в свої діях, роби, як того сама хочеш. Бувай.-Аня розізлилась і просто повернулась в будинок, а я ще продовжувала сидіти поруч з дівчиною.

-Я розумію, що тобі зараз важко, але не потрібно всіх у цьому винити.-чомусь говорила я, хоч і розуміла, що мені варто піти.-Якщо тобі не потрібні наші поради – добре, але ображати нас і говорити, що думаємо тільки про себе не потрібно. Ти наша подруга і ми хвилюємось за тебе.-сказала я і мовчки пішла.

Моє серце шалено стукало і хотілось розплакатись. Мене дуже образили слова про батька, адже Наталка знала про те, що він бив мене. Таке відчуття, ніби на мене виляли відро помиїв. Я сіла на сходи, що вели в будинок і не витримавши, розплакалась.

-Евеліно, тихо, не плач.-поруч одразу ж появився Антон і обійняв мене. Я поставила голову йому на плече і зловила руку.-Мені Аня все розповіла.

-Ніколи не думала, що може бути так образливо, адже я думала вона моя подруга.-захникала я і одразу ж мої сльози протерла сильна і гаряча рука.

-Я не дозволяю тобі плакати, заспокойся, воно того не варте.-Антон обійняв мене і мені одразу ж стало легше.