4. Я так покажу, що мало не покажеться!

—Рінат, я... —почала дівчина, стискаючи свої губки. Цікаво, хто їй їх робив? Теж такі хочу.

—Досить, я все зрозумів. Йди працюй. —надто спокійно відповів Рінат, не зводячи з мене своїх очей. Та якби я таке говорила, він би вже підстрелив мене.

Було видно, що Каніель вагається, але варто було дівчинці поруч зі мною показати язика, як вона швидко вибігла, затискаючи рота рукою. І чого це рюмсати? Сама за свій довгий язик поплатилась, і через язик дитини теж не плачуть. Дивна вона. Але, чорт, гарна ж.

—Ти спізнилась.

—Як спізнилась? —от і до мене черга прийшла, отримувати на горіхи. Принцеса спробувала підійти до мене ближче, але чоловік грубо смикнув її за край сукні. —Гей! Відпусти її.

—І не подумаю. Бріджит, йди у мій кабінет і сиди там тихенько. Я повернусь через п’ять хвилин.

У його.. що? Тобто я зараз не у його кабінеті? От дурепа!!! Просиділа тут пів години, очікуючи на боса.

Дівчинка покірно опустила голівку, чимчикуючи за лялькою, а потім тихенько запитала:

—Ми ще побачимось?

—Звісно, принцесо.

Як тільки дівчинка вийшла з кімнати, погляд Ріната набув ще темніших відтінків. Що ж, саме час виправдовуватись.

—Я прийшла вчасно! Але сиділа тут довго, думаючи, що це твій кабінет. Потім твоя сестра... чи донька, а взагалі, не важливо. Прибігла он та і почала репетувати. Ні за що, між іншим!

Мій потік слів зупинив всього один жест. Рінат стрімко підійняв руку, морщачись.

—Бріджит моя сестра. Але всі у цьому офісі думають, що дочка. Так буде краще. —запитати, чим саме, я не наважилась, дивлячись на цього рогатого самодура з-під лоба. Ну блін, він відчитує мене, мов маленьку дівчинку. —І відтепер ніяких “ти”. Можеш звертатись по імені, але ще раз тикнеш і я звільню тебе.

—Налякав їжака голою дупою! —вирвалось раніше, ніж я встигла подумати. Брови Ріната поповзли до стелі, а рука, що увесь час неначе навмисно демонструвала дорогий годинник, тут же опустилась.

—Каніель не дарма кричала. У моєму офісі є правила. Ніяких тісних спідничок вище коліна, ніяких відкритих блуз.

Його погляд повільно з моїх очей опустився на груди, а я ледь з сорому не згоріла. Ще ніхто так не витріщався на моїх близнючок!

—Ви, мужики, тільки й вмієте, що на цицьки витріщатись! —вигукнула я, починаючи збирати виріз блузки до купи.

—Ти думаєш, якщо я буду ходити з розстебнутою ширінкою, ти мені в очі дивитися будеш?

А от цього я зовсім не очікувала почути і на автоматі опустила погляд вниз. Аби перевірити, чи усе там застебнуто, так би мовити.

Рінат голосно фиркнув, притискаючи два пальця до перенісся та заплющуючи очі.

Так соромно мені ще ніколи не було. От Айна сміятись буде, як почує.

—Я з тобою з розуму зійду.

—Чому? —на автоматі запитала, більше через те, що тишу не люблю, ніж через цікавість.

—Тому що ти розбещена інста-краля, котра й працювати толком не вміє.

—Так це я працювати не вмію? —от як він сміє так казати, не знаючи мене? Він що, свічку наді мною тримав?!

Я, між іншим, раніше офіціанткою працювала! Звісно, для блогу, і те один день, але працювала ж!

—Так, ти.

—А от і вмію!

—Ну то ходімо, покажеш, на що здатна.

Я то покажу, любий, я так покажу, що тобі мало не покажеться!