4 (Ліс)

За мною пролунав мотор машин, значить мене залишили на поживу з цим телефономаном. Так званий "Алекс" з його слів пішов роздивлятись будинок, що зробила згодом і я.

Величезна кухня плавно з'єднувалася у столову, а згодом і у вітальню. Короче, шик. Тому вирішила подзвонити по відео-дзвінку до Соні.

- Ну як у вас там? - ще не встигла я привітатися як подруга штурмом почала мене бомбити.

- Шик! - посміхнулася я і повільно покрутила телефон, щоб показати їй хату.

- Це точно! Принаймні це краще передає обстановку, ніж камери. - посміхнулася Софія, а потім зітхнувши, добавила. - Твій тато дзвонив.

- Ем... - Щоб ви розуміли тато в основному спілкувався зі мною. Так, він знав з ким я живу, і що там в мене і як, проте цей несподіваний сюрприз від Софії чомусь мене збентежив. - А що він хотів?

Блондинка замаялася, але все є невпевнено сказала.

- Я сказала б, що це не телефонна розмова, але ти тут на конкурсі...

Схоже, що щось серйозне!

- Секундочку! - промовила я і поспішила у ванну кімнату. Бо як сказав Стас "в туалеті та ванні камер немає". Я сіла на підлогу, обпершись об двері і сказала. - Так що тато хотів такого сказати, що навіть до мене не подзвонив, щоб особисто повідомити?

-Ліс, тільки не сердися!... Роберта перевели в іншу в'язницю...

Що?

- Але навіщо?

- Роб сказав, що це типу, щоб він не втік! - почала виправдовуватися Соня. - Такі запобіжні заходи!

- Так він і так не збирався нікуди втікати! Щось тут діло не чисте. А чого тато сам не подзвонив мені?

- Роб сказав, що тоді ти будеш рвати і метати. До того ж він чув про конкурс, і не хотів щоб сімейні проблеми спливали назовні.

- Ну знаєш!... - фиркнула я, і відключила дзвінок. Хочу почути від нього це особисто!

Один гудок, другий, третій... Дзвінок закінчився. Я подзвонила другий раз, згодом третій. Ну не хочеш говорити так не хочеш! 

В животі забуркотіло. Ну да, з усієї вечері це було лише вино, дивно що мене ще не понесло! Проте все ж вирішила зазирнути до кімнати, яку мені підготували. Все я ж у ній житиму!

Кімната була величезною, до неї навіть додавався в комплекті гардероб, на вішалках яких вже вісили якісь наряди. Рюкзак я поставила на стілець, біля якого вже розмістився мій чемодан. Але речі? Таке відчуття, наче їх купляла і вибирала власними руками Соня. Все в стилі розкутості, відкритої сексуальності. 

Ну взяти ось плаття. Де тут перед, а де зад? Бо визирає тут все, починаючи від грудей і закінчуючи попою. Тому відсунувши це подалі від моїх очей, я почала розбирати свої сумки. Тепер гардероб поповнився різноманіттям одягу. На столі з'явилися декоративні свічки, вологі та сухі салфетки, косметика, проте все ж вирішила витягувати не всі речі. Так як тянуло на вечір, то перевдяглася в піжаму з авокадо. Дякую Соні, яку любить все подібне, що роздрукувала на майці авокадінку, яка показувало і своє обличчя і попу одночасно. Короткі шорти та домашні балетки. На голові зробила щось типу пучка, косметику змила, якої особливо і не було. Уявляю як сумно зараз телеспостерігачам, які бачать цю всю повсякденність. І забравши з собою телефон, почалапала вниз.

Мій сусід по дому десь шастав, по тому що його голос лунав то з одного вуха, то з другого. Я ж діставши творог, зручно сіла на одне із стрільців, щоб повечеряти.

- А ось у нас і кухня! - почувся голос брюнета. Це мені тепер що їсти спокійно не дадуть? Алекс випорхнув з вітальні з штативом в руках. Я оцінково глянула на хлопця.

Симпатичний, з розпатланим волоссям, яке лізло в очі, високий як жирафа, може й вище. Зрозуміло, буду жити з твариною.

- Це величезна простора кухня і моя чарівна сусідка, імені якої я ще не знаю. Тебе як хоч звати? - хлопець направив телефон мені ледве не в обличчя.

- Ліс. - Ох як я стримувалася, щоб не врізати!

- В сенсі Ліза? 

- Просто ЛіС, остання буква С. - поправила я хлопця.

- В сенсі Лисиця? Ну що ж мої дорогі друзі моя сусідка Лисиця. Бо така ж руда, симпатична і напевно що хитра.

-Тоді ти Жирафа! - Не відриваючи очей від творогу, відповіла я.

- Чого це? - брови від здивування так і полізли наверх.

- Не не я ж своєю довгою шиєю заглядувала в кімнату, коли хтось перевдягався! А шия явно довга, та і ти сам високий. - на цих словах я піднялася з місця і підійшла до юнака, демонструючи, що досягаю від сили йому аж до плечей. Йой, який високий!

- Отой чудово! В цьому будинку живуть дві тваринки: одна така маленька риженька Лисичка...

- Я не лисиця, а Ліс. Л.І.С. Ссс. - по буквах відгукнулася біля умивальника. Хоча під ногами знаходилася посудомийка, все ж я звикла до звичайного механізму взаємодії з посудом.

- Лисичка!... - прокричав Алекс. - Та велика висока Жирафа...

- З дуже довгим язиком! - всунулася я в кадр.

- Ти не знаєш, що цей язик уміє робити! - почав загравати на камеру юнак.

- Ляси точити! - посміхнулася я. - А тебе як хоч звати?

- Олександр, але можна просто Саша чи Алекс, як тобі буде зручно. - хмикнув той.

- Жирафа буде краще! - засміялася я і ставши на носочки, швидко цьомкнула в щочку, і побігла наверх.

- Тоді Лисиця тобі явно підходить! - прокричав навздогін Саша.

- Довгонога Жирафа! - показала язика на сходинках. 

- Хитрожопа Лисиця! - наздогнали мене його слова.

- Жирафа з коротким членом! - вигукнула я і одночасно уявила цю картину. Цей малюнок точно здобуде номінацію "Найсмішніша картина в уяві".

- Лисиця з маленькими грудьми! - не відставав від мене Алекс. А згодом добавив. - Що закінчились слова?

Проте в руках задзвенів телефон, напевно це батько. Тому останнє, що я вигукнула, було таке.

- До мізків явно дуже довго доходять сигнали про сказане чи зроблене. Все ж це жирафа з дуже довгою шиєю. І ці органи настільки маленькі, як і член, і щоб ці два предмети роздивитися, треба купляти лупу. Хоча ні, все ж краще мікроскоп! 

І з цими словами Я закрила за собою двері кімнати. З коридору я почула лише лошадине ржання. Все з тобою зрозуміло. Це кінь в тілі Жирафи! Ото картина виходить! Жирафа, яка рже як кінь!