7 (Алекс)

Проснувся від того що на мені щось ледало. Відпихнув від себе, проте воно знову ще дужче на мене навалилося. Глянув хто ж це за бегемот такий. Лисиця так спала. І схоже що спала вона не на ліжку, а на мені. Бо і голова, і руки, і навіть нога, яка була закинута, неначе як у акробатки, - все це лежало на мені. Подивився на годинник. Ну що ж, можна з в впевненістю сказати, що сніданок я пропустив. Хоча б встигну на полуденок. Принаймні, мені хотілося в це вірити. Все ж зваливши з себе цього бегемота, потягнувся. На вулиці правда була чудесна погода, думаю що і день буде такий же.

Перш за все душ. Хоча, стійте. Душ же я прийняв тільки разом з Ліс. Але все ж. Лишній разок не заважатиме. На сніданок, який для когось і сніданок, а для когось ні, в мене за розкладом повинен бути полудневий перекус. А вийшло два в одному.

- Всім привіт! Сьогодні ми будемо займатися цікавим та корисним. - налаштував телефон в штатив. - Думаю, ви одним оком побачили, що я знайшов Ліс в її кімнаті на підлозі. Прошу не переживати. Дівчина так релаксувала. - Якщо взагалі наркотики можна назвати таким видом релаксації, що я дуже сумніваюся. - Мені сказали, що тут є шикарний спортзал, а також басейн. Тому давайте займемо спортом. 

Все ж незважаючи на короткі сторізи, які я робив за час свого перебування в цьому будинку, сніданок для Лисиці все ж зробив. У дівчини, судячи з її стану, нелегкий період, що вона прибігла до білого порошка. Думаю овсянка та апельсиновий сік цю участь полегшать. 

Коли я зайшов до кімнати, щоб поставити підніс на стіл, Ліс сиділа на підлозі біля ліжка і хихикала.

- О, Саша прийшов! Ми знову підемо купатися під душ? - промовила дівчина і засміялася сама з свого жарту.

- В другий раз! - пообіцяв Я. - На столі стоїть підніс з їжею. Все ж попрошу тебе, будь ласка, поїсти. 

Лисиця замахала головою в знак згоди.

Я зітхнув і вийшов з кімнати.

Спортзал і правда був величезний, як описував його водій, з яким їхав сюди. Вже перевдягнувшись у спортивний одяг, оглянувся. Що ж почну з бігової доріжки. На фоні включив музику з телефона. Як для початку почну з повільної ходьби.

На мить, я згадав як став блогером. Батько ніколи не розділяв мого інтересу до моїх хобі. Та й журналістику він не любив. Це ж постійні виїзди за місто, в небезпечні місця, мало що зі мною Може статися. Аж доки друг мій Ромич не підкинув мені ідею.

Ми сиділи в барі і випивали. При можливості старався з батьком не бачитися. Все ж вимоги до мене у нього вищі за любов яку повинен отримувати син від батька.

- Слухай, я думаю знайти собі підробіток! - пробуркотів я в стакан.

- Саня, ти звернувся якраз по адресу. - почав захоплено потирати руки в передчутті пригод Рома.

- Бачу у тебе блистять очі, значить ідея вже сформувалася. - побачив дивний блиск і вогник в очах друга.

- Ідея не лише сформувалася, вона вже готова для реалізування. - похвалився чорноволосий.

- Мені вже страшно. - Від однієї думки, що цей хлопець щось придумує, у мене волоси ставали дибки. Всі ідеї від Ромича завжди несли в собі якусь потенціальну небезпеку. 

Ну наприклад, коли Рома вирішив створити стенд-ап, де почав розказувати з які дівчата є в ліжку. Думаю вже тоді як мінімум третина цих дівчат вже хотіла надерти йому зад. Чи коли пацан хотів перевірити чи горить мокре волосся, проте замість води він якимось чином помив голову спиртом. Де його Романич взяв я взагалі без поняття. Не буду розказувати який вереск був. Здається, я тепер знаю як кричать люди в Пеклі в казанах. В результаті чого юнаку довелося підстригтися і десь як мінімум півроку хлопець ходив ледве не лисим. 

Тому всі ідеї, які приходили в голову цього божевільного, були незвичайними. І в жодних з цих ідей я участь не приймав, в основному був спостерігачем або рятувальником якщо щось піде наперекосяк.

Я вже підготувався до найгіршого.

- Тобі треба стати блогером. - промовив Рома і я зрозумів що за цей час я ні разу не дихав. Тому вдихнув від полегшення.

- Блогером? Це не така погана ідея! - зітхнув. - Я вже настроївся на щось божевільне.

- Бро, ти мене погано знаєш. Інколи в мене проскакують розумні ідеї. - хлопець поплескав мене за плече. 

- Інколи - це ключове слово. Я б навіть сказав, дуже рідко, майже ніколи.

-Та ну! За це ти мене і любиш. - засміявся Роман.

- Це да. - згодився, потягуючи коктейль. Все ж було у цього хлопця те, що притягувало мене як магніт до нього. Напевно, його дивакуватість. І божевілля.

- Ти знаєш яка зарплата у блогерів? Двадцять одна тисяча гривень за місяць. І це як мінімум. Короче, розбагатієш за раз. Бум. - хлопець клацнув пальцями перед моїм обличчям.

- Ну припустимо. Але ж треба якийсь контент. 

- Ти мене погано знаєш. Пам'ятаєш я тебе просив знімати всі експерименти на телефон. 

- Да було таке діло.

-Так почнемо з цього. Відредагуємо відео, зробимо їх більш якісними, добавимо спецефекти. А аудиторія згодом вже потягнеться.

І Ромич не помилився. Ролики і правда почали набирати шалену популярність. А коли ідеї закінчились, друг запропонував ще. І якщо в ті часи я згоджувався на все, все ж зараз я б тисячу разів подумав перш ніж іти на таке. Згодом тематика змінилася на більш спокійніші ролики. А зараз я просто розповідав про своє життя. Бо подій було багато. Та і підписникам це було цікаво. Точніше підписницям.😉

З бігової доріжки я перейшов на силові тренажери. Та позайматися я повноцінно не встиг, бо почув голос з коридору.

- Я літаю! - сміялася Ліс. Я поспішив до неї.

Дівчина стояла, нахилившись над поручнями в коридорі на другому поверсі. 

- Слухай, може не треба? - підняв голову вверх.

- Я пташка вільного польоту! - схоже не чула мене Лисиця. І не встиг я оком кліпнути, як дівчина залізла на поручень.

Я не знав, що робити. Підніматися не варіант, бо дівчина може впасти. Залишатися знизу теж не найкращий вибір. Принаймні я хоча б зловлю її. 

- Я літаю! - дівчина розправила руки я крила, і як пташка юркнула вверх.