12 (Ліс)

Прокидаюся я твердо знаючи куди мені йти далі. Постає тільки проблема, як вийти незаміченою з будинку. Йду під холодний душ, в надії те, що хоч якась ідея, будь вона шаленою прийде мені в голову. Думай Ліс, думай! Напрягай мозок.

Перша підказка знаходилася вдома, в якому ми раніше жили. Я, тато і мама. Тато у в'язниці, мама в лікарні в іншій країні, я взагалі на конкурсі в живу в іншому будинку. Та й до цього жила з Сонею і Славою. На щастя, будинок не знесли, просто він безлюлний, незаселений. Тому прокрастися буде легко, важко тільки втекти звідси.

Гроші у мене були, небагато, проте це повинно вистачити на таксі туди й назад і на невеликий перекус якщо треба. Добре, була не була. На вулиці тільки починає вставати сонце. На годиннику близько п'яти годин ранку. Натягнувши спортивний костюм: футболку, штани, кросівки, спортивну куртку з капішоном, кепку та на випадок окуляри, що не впізнали, я виходжу з кімнати. А також рюкзак, можливо щось знайду корисне? Для початку розімнемося. Кілька округів навколо дома для розв'язання обстановки. 

На щастя, мені вдалося знайти мішки з піском та цементом, які минулі хазяєва чи робітники забули забрати з собою. Дякую тобі тато, за вміння використовувати гадалку та складати мішки як сходинки.😘  

Один мішок на інший, ще третій, іще один. І ось будинок залишився за забором. Та й таксі не довелося викликати, бо недалеко я знайшла байк з ключем у зажиганні. Мотор завівся як рівний. Тато, ти мій герой, за те, що навчив мене водити як і машину та і байк, та і взагалі кататися на всіх можливих в той час для мене транспортних засобів.🥰 Шлем на голову і поїхали. Звичайно довелося звірятися з навігатором, проте дім вдалося знайти відразу. Такий занедбаний, жаль що тут ніхто не живе. Заховавши байк в кущах, я підійшла до дверей. Знаючи татові звичку ховати ключі під ковром, поштовим язиком, де завгодно, зрозуміла  що тут проторчу довго. І я ще ю довго думала, аж доки не почула голос сусідів.

- Чула, якийсь транспорт приїхав?! - запитала сусідка іншу.

- Не думаю, що це до Рудків приїхали. - промовила друга. - Ліс вже напевно і думати забула про це місце. Тато її взагалі у в'язниці, а мати лікується за кордоном.

Тепер це всі мені будуть нагадувати? Голоса затихли і я вийшла з-під укриття. Де ж може бути цей ключ. Як казав тато: "Де ніколи не зможуть знайти мій ключик?" . Я то думала він жартує. "Шукай на пузі Ряби". Ряба це була наша руда собака, яку мені подарували на п'ятнадцять років.

- Ряба! - загукала я. Знала, що собака не покидала цей дім, тому її підгодовували сусіди. - Ряба! Ти де? 

Почула лайкання і на мене з розбігу впала собака і облизала.

- Моя хороша! - обняла я її. - Вибач, що залишила тебе саму. - Ряба скулить, проте рада зустрічі. - Жаль, що в Соні на тебе алергія. Проте я в будь-якому разі тебе тут не кину. Так, а де тут ключик? - Ключик висів на мотузці на шиї. Обережно відцепляю цей предмет і глажу свою подругу. Ось вам лайфхак: немає у вас друзів, заведіть собаку! 

І вже згодом відкриваю двері.

- Тебе б помити! - дивлюся на брудну шерсть собак. Але для початку підказка. Тато постійно казав, зо якщо хочеш щось ховати, ховай у черевику. Там точно не знайдуть. Черевики. В кутку я знаходжу батькові кросівки. І де ж ця підказка. Соваю руку всередину. Нічого. Хм.може не те взуття? Аж доки ногтем не відколупую який приклеєний листок. За ним заховалася якась записка.

Якийсь шрифт. Букви І цифри. Я ж знаю це місце. Це First Republic Bank Лос-Анджелес Даунтаун. Я туди ходила двічі. Один раз-коли батько хотів відкрити кредит, але йому не дали, а другий раз, щоб заховати якусь коробку банківську ячейку. Але щоб потрапити в цей банк і дістати з ячейки ту коробку, необхідний ключ. Але де шукати його?

Сфотографувавши на всякий випадок інформацію на листку, я сховала його в карман. Ну що ж, тепер можна зайнятися купанням Ряби. Незважаючи на пиль в будинку, мені все вдається знайти шампунь для собак від бліх. Рябі саме по собі подобалося купання, в результаті чого я була мокра.Треба ж витруситися!😂 Чистіша собака мені більш подобалася. Все ж золотистий ретрівер.

Аж згодом я згадала, що у нас було дві Ряби: одна жива собака, а інша іграшкова. Може спробувати, щоб Ряба знайшла Ряду? Боже, як дивно звучить.

- Знайдеш свою іграшку собачку? - нахилилася до собаки я. Та закавчала і побігла вглиб будинку. Якесь падіння коробок, чую, несеться. А в зубах собачка. Все ж іграшку теж заберу. Знаходжу на кухні ніж, і собаці розпорюю живіт, а там знаходжу ключ від ячейки банку.

- Супер! - стискую я скарб в долоні. - Молодець! - посміхаюся я і даю Рябі солодощі. Іграшку ховаю в рюкзак, перевіряю чи все в порядку. Треба йти.

В будинку залишатися було небезпечно, проте все я забрала з собою мисочки для їжі, а також новий поводок, який я так і не відкрила з дня народження. 

- Скучаєш за татом? - Ряба заскулила. - Я теж скучаю. Ну нічого, прорвемося.

Я зайшла в магазин, де купила собаці солодку кісточку та її улюблений сухий та вологий корм. Погодувала і Рябу. 

Все ж я розуміла, що залишати байк не вихід, тому Все ж повернулася за ним. Ряба з радістю побігла за мною. На щастя, я не їхала швидко. Мотоцикл ми залишили за квартал від місця викрадення. І згодом побігли до будинку.

Тепер запитання, як повернутися назад? Але схоже Ряба вже придумала, бо кудись побігла. І правда вона знайшла підкоп і пролізла через забор. Мені ж довелося спочатку рюкзак перемістити туди, а згодом і самій.

- Розумничка! - промовила я. - Дай п'ять! - Ряба тяфнула і дала лапу. - А тепер кілька кругів навколо будинку, щоб було видно, що я не зникала. 

Сходивши в душ, я перевдяглася в білу футболку з Рябою (фотодрук) та джинсові шорти. І поснідавши вже повноцінно разом з Рябою всілася на диван чекати поки проснуться інші. Сенсу затягувати я більш не бачила, тому необхідно було все розказати.  

Через тридцять хвилин мені прийшло повідомлення, що собака симпатична і її можна залишити. Що я аж полегшено видихнула. А ще через тридцять хвилин приїхала машина, яка привезла їжу. На щастя хлопці, що доставляли не доставили хлопіт, бо крім того, що привезли їжу як і для людей так і для собаки, також і м'ячик, кільця, а також солодощі та великий лежак, за що цим людям була безмежно вдячна.