19 (Алекс)

Я відкриваю очі. Голова болить наче по ній вдарили битою. Сильно зажмурюю очі. Нічого не пам'ятаю. І треба так було напитися. І все через розмову з батьком.

З банку я пішов в парк, щоб спокійно поговорити з татом. Лишні вуха тільки б загострили і до того непросту обстановку.

- Алло! - чоловічий голос.

- Треба поговорити! - переходжу я до діла.

- Да невже! Дай вгадаю, ти покидаєш роботу блогера? - із відкритим сарказмом у голосі відповів батько. - Я ж знаю, що ти дзвониш по іншій причині.

- Треба допомога!

- В роботі блогера? Не думаю, що в цьому майстер.

- Мама ж працює в сфері благодійності... - почав.

- В чому полягає конкретика?

- Моя подруга Ліс, - Я б дуже хотів, щоб це було щось більше. Бо схоже, що лінію друзів схоже ми вже перейшли. - Її мама хворіє раком. 

- Ти хочеш передати гроші в лікарню! Ти ж знаєш, що це до мами треба. - стиснув рота чоловік.

- Усі операції проходять через тебе. Дзвоню, щоб впевнитися, що гроші дійдуть по адресу.

- Не довіряєш! - хмикнув бізмесмен.

- А ти наче мені довіряєш? - підняв брову вверх я. - Якби довіряв, то підтримав мене у моїх хобі. Журналістика. Блогерство. Музика. А що я бачу? Ні-чо-го!

- На цих хобі довго не протянеш! - пробуркотів тато.  - Про це вже ми з тобою говорили. Тож тема закрита. - поставив жирну крапку в розмові тато. - Все в мене справи, я зайнятий.

- А гроші на боротьбу з раком? - проте я почув лише довгі гудки. - Зараза! - промовив сам до себе.

Чомусь донехочу хотілося випити, тому рушив в найближчий бар. А далі пустота. Як дістався до будинку не пам'ятаю. Проте доторкуюся до голови і відчуваю як моя долонь мокріє. Кров. Значить мене вдарили. Цікаво хто? Ромич? Ліс? Бо вона може. Така маленька, а рука як у накаченого спортсмена. 

Напружую зір, я відкриваю очі. Схоже на мою кімнату. Да, це вона. Піднімаюся і підхожу до дзеркала. Голова готова луснути від болі.

- Приїхали...  - подивися я на себе. - І як мені тепер знімати відео?

Величезний синяк навколо правого ока натякав, що пора ставати піратом. Ото знаєте, що з однією пов'язкою біля одного ока. Здається, треба вже замовляти! Хоча тут і без неї її ж синяк і заміняє. Лиш око не відкривати.

З носа є слід водопаду з крові. Наче не зламався. Проте все ж трохи набухший. Все ж якась кровоносна судина порвана.

Принюхуюсь. Запах такий, неначе я бився зі свинями в говні. Бо по інакшому це не описати. Схоплюю найближчий одяг і йду у ванну.

Проте в коридорі чую голоси. Схоже розмова ведеться з однієї кімнат, де живуть дівчата.

- І що ти тепер робити будеш? - чую голос Соні.

- Мені цікаво, що він робити буде? - зацікавлено запитала Лисиця.

- Хай помучається! Здорово його тоді Ромка луснув, жаль ти не бачила. Принаймні, Я це зафільмувала.

- Покажи!

Якийсь час в кімнаті запанувала тиша, аж доки не промовила Ліс.

- Ромка бачу спуску йому не дає?

- Ти що? Завжди тримає в тонусі. - задоволено відповіла Софія.

Судячи з усього, розмова йшла по мене. А чого цікаво Ромка мене луснув? Напевно із за цього в мене кров на голові. І розбитий ніс теж.

- Компрес вже можна знімати? - Який це компрес?

- Да, зараз поміняю. Ну що сказати, тональником тут синяк не заховаєш.

- Знаю. - зітхнула Ліс. Розмова затихла.

Да, що тут врешті-решт відбувається, хтось може мені пояснити?

З сусідньої кімнати виходить Ромич, але замість того щоб щось пояснити, він придавлює мене до стінки.

- В тебе розуму взагалі немає? - зло промовляє той.

- Да що відбувається? - Не розумію я.

- Не розумієш? Ти не розумієш? - не відпускає мене Романич. - Мозок бачу взагалі перестав працювати?

- Що за гомін? - відкриваються двері, і виглядають дівчата. І якщо Соня більш-менш нормально виглядає, то Ліс... Руда тільки зітхає. 

- Оно що твориться! - Ромич головою показує на Лисицю. Дівчина мовчки знімає холодний компрес з щоки, і моїм очам відкривається величезний синяк на щоці.

- Це хто тебе так? - вражено дивлюсь на неї я. Ліс знову затуляє компрес до синяка.

- Ти диви! Він ще не пам'ятає? - зло хмикає Ромич.

- Ти був п'яний наче не знаю хто. Я проснулася від криків. 

Зі слів Соні. (Головний персонаж Соня)

- Да що це за крики? Дайте поспати! - я крутилася з боку на бік. І врешті поклала на вухо подушку. Тиша. І тільки сон підійшов до мене, як знову крики. - Рррр! - проричала я. Треба подивитися що за гам. Поспала значить!

Виглядую в коридор, і бачу, що те саме зробив і Рома.

- Що за звуки? - питаю. - Наче когось мучають!

- Да схоже! - кивнув Рома. - Пішли подивимося?

Закривши за собою двері, ми тихо підійшли до сходинок. Мовчки перезираючись, почали спускатися. І згодом побачили таке.

- Я думала, що потрапила у фільм жахів! - вже зараз прокоментувала Соня. - Видовище було жахливе!

Ліс лежала на підлозі, а Саша давав їй ляпаси по щоках. А згодом встав і почав бити ногами по животі. 

- Ти тричі перевернулась. Я боялася, що Алекс виб'є з тебе всі нутрощі. Виглядало це жахливо! - промовила Софія.

Ми розділилися на два табори. Рома побіг до Сані, я до Ліс. Я не змогла це не зняти на відео. Рома з усієї дурі вдарив кулаком хлопця по обличчю. І для повного ефекту ще й по голові. Ото відосік вийшов! Я ж тим часом намагалася привести Ліс до тями. В результаті чого ми домовилися, що я стежу за подругою, а Рома за другом. Якось так.

Проте зараз, в даний момент. (ГОЛОВНА героїня - Алекс)

- Я правда нічого не пам'ятаю! - чесно відповів я.

- Ну звичайно, ти ж напився, що себе тупо не контролював. І дай вгадаю! Причина в цьому твій батько! - ще дужче придавив мене до стінки Рома.

- Ліс... - з надією в голосі подивився на неї.

- Вибач! - подивилася мені в очі дівчина і розвернулася. - Я б трохи випила! - вже до Соні промовила руда.

- Я б теж! - кивнула Софія.

 Двері в кімнату закрилися. Я залишився сам-на-сам з Ромою.