Не в моїй компетенції!

24 (Ліс)

Почався деньок! Адама я аж ніяк не очікувала бачити! Здається, сьогодні у нас акція колишніх. Тільки цікаво чому про це нічого не сказав Палий? Думав зробити сюрприз? Ну що ж, у нього це вийшло. Бо судячи з відкритим ротом Алекса, той теж не очікував такого подарунка. Чорт, а ще й це День народження! От не може воно відбутися в інший день, або ця клята акція трішки зміститися на день чи два, або взагалі краще не наступати.

Зібравши уламки скла стакана з Сашою, який чомусь напросився на допомогу, я замислилася. Схоже хлопцю було так же неловко як і мені. І в мене в голові почав формуватися план, як цих двох з мого і Сашиного життя прибрати. Єдине, що прийшло в голову, це ідея закохати цих двох один в одного. Алекс цю ідею підтримав. 

Проте зараз ми сиділи за столом і снідали. Да і розташувалися так по-дурному. З двох сторін від Сані сиділи Меліса і я, а в моєму випадку - Олександр та Адам. Типу вибирай, твій колишня/ій або можливо майбутня/ій дівчина/хлопець. Куди не глянь, одні колишні.

- Все ж можна дізнатися ціль вашого візиту? - чемно почала я розмову.  

- Ну я вирішив зробити сюрприз на день народження. Дізнався, що ти на конкурсі. Ну і приїхав! - почав Адам.

Доволі невпевнено, але все ще не чесно. Адам - це така людина, яка може і батька продати, як би це грубо не звучало. Та і знайомство відбулося не зовсім стандартно. Хлопця шпалили якісь пацани, а я якраз прогулювалася неподалік. Ну і вирішила цього нещасного врятувати. Краще цього не робила б! І далі якась все завертілося, і ми почали зустрічатися.

Цей хлопець часто фарбує волосся. Хоча він по природі брюнет, зараз пофарбований у блондина. Таке відчуття ніби за своєю зміною зовнішності, юнак намагається сховати своє черстве серце. Адам неодноразово мене зраджував. І про його походьбенки дізнавалася від Соні, яка його заскочувала в кафешках, кіношках чи на прогулянках, де там цілувався з дівчиною. А коли заявила про те, що хочу з ним розійтися, хлопця наче підмінили. Він накинувся на мене. В цей момент побачила справжнього Адама! Ось чому я переїхала до Соні. Три місяці свого життя насолоджувалася спокоєм, аж доки він не прийшов сюди. І все було так добре!

- Меліса, а ти чому тут? - запитав Саша в нашої гості.

- Треба поговорити! Зараз! - відповіла та. - А взагалі приїхала тебе побачити!

- І пожити, і переспати! - закінчила про себе я.

Саша піднявся із-за столу, і вдвох з Мелісою рушили на терасу.

- Ліс, - дочекавшись поки ті двоє зникнуть з очей, заговорив Адам. - Є розмова.

- Зараз за тебе скажу я сама! Значить так, засунь свою розмову в задницю! Далеко! І глибоко! А бажано назавжди! - вискочила із-за столу і побігла в свою кімнату.

А вже в себе почула уривки розмови Алекс з його колишньою. Виглянула на балкон.

- Ти ж розумієш, що я не можу повернутися до батька! - почула голос Саші. - Йому не подобаються ні мої хобі, ні моя робота, нічого.

- Він за тобою дуже скучає! - якийсь шурхіт, наче блогер відмахнувся від обіймів.

- Я не хочу! - вже не стримував злості юнак. Розмова звідти перенеслася у вітальню.

А в мене на це є інша думка. Саша не хоче до тата, бо той його просто вважає його неідеальним. Але це можна виправити. Шукаю номер Стіва Таровського.

- Слухаю! - чую чоловічий голос. 

- Доброго дня! Вас турбує компанія "Другий шанс" - придумую я на ходу. - Ми хочемо запропонувати вам співробітництво! 

- А що ви можете нам запропонувати? 

- Обговоримо це при зустрічі! - І вказую, де хочу зустрітися і коли.

- Добре, сьогодні у мене вільний день, буду чекати зустрічі! - Будеш, будеш!😏 Іще як будеш!

Дзвінок перериваю. До зустрічі близько години. Треба збиратися. Натягую перше плаття, яке попалося. Біле, з відкритими плечима. Шукаю косметику і легко підфарбовуюсь.

За весь цей час Ряба тільки зацікавлено на мене дивиться.

- Залишаю тебе за головну! - обнімаю я собаку. - Прикрий мене! - і виходжу з кімнати. І заходжу знову. Розумію, що через вітальню буде пройти буде проблематично. Зайві очі побачать. Вікно. Оцінюю своє приземлення і стрибаю. Ціла. Непомітно перебираюся через паркан. 

В ресторан приходжу, запізнившись на п'ять хвилин. Стів Таровський мене вже чекає.

- Ти? - округлює очі чоловік. - Так, я йду звідси! - і вже збирався рушати.

- Ви так і від поліції збираєтеся втікати, як тільки ті дізнаються, що ви продаєте наркотики? - відпила з бокалу я.

- Звідки ця інформація? - призупинився чоловік. Проте не розвернувся.

- Цікаво, що на це скаже дружина, яка займається волонтерством проти залежності від наркотиків? Зараз дізнаємося! - і починаю натискати на кнопки. Все ж мама Саші ще й спонсує заклади з боротьбою від залежності, а не лише щодо раку.

- Не треба! Я слухаю! - чоловік перекриває руками мені екран. Киваю на те, щоб сів на стілець.

- Знаєте, ваші наркотики чимось схожі на ті, якими торгує Роза. - Все ж ця жінка відома і за межами наркоторгівлі.

- Бо вона моє сестра. - Що?

- Сестра?

- Да, ми виросли в дитбудинку разом, а як кажуть "Для виживання всі засоби гарні!". - зітхнув Стів. - Це її була ідея вирощувати та продавати наркотики. 

- І навіть в'язниця нічого не змінила! - підзиваю я офіціанта.

- Ні. Роза навпаки тільки старанніше і відповідальніше підійшла до справи.

Замовивши їжу, знову звертаюся до чоловіка.

- Але чому ввязалися ви?

 -Тоді я тільки відкривав компанію, і справи м'яко кажучи йшли не дуже. Збитки були величезними. Сестра завжди хизувалася своїми заробітками, я і вирішив спробувати.

А далі діло понеслось. 

- Це через те, ви відносилися до сина, як до тряпки? - випиваю я коктейль. 

- Ти не думай, я люблю Сашу...

- Проте не захоплюється його вподобаннями! - перебиваю чоловіка я.

- Журналістика дуже небезпечна професія. А останні новини, де розповідали, що в наслідок перестрілки загинули кілька журналістів... Я переживаю. 

- А блогерство чим вам не зайшло?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше