31 (Ліс)

- Я здогадувалася, що не все так просто... - зітхнула я і обперлася об стіну.

Саша та Рома лише мовчки на мене дивилися. Я повільно по стінці з'їхала вниз.

- В такій ситуації завжди хтось страждає... - мельком глянувши на цих двох, підвела погляд на стелю. Ось наприклад, взяти мого тата. - Треба були лише трохи почекати. Схоже, що дочекалися...

- Дочекалися чого? - незадоволено подивився на мене Ромич.

- Слухай, я розумію, що ти не в захопленні від цієї ситуації. Все ж це моя вина. Я вас втянула. - почала говорити.

Аж доки в цей момент відкриваються двері і з'являється лікар.

- Як Соня? - До нього підскакує Ромка.

Чоловік чекає поки всі підійдуть і вже тоді говорить.

- Операція пройшла успішно. Важливі органи не зачіпані. Дівчина зараз приходить до себе.

- А до неї можна підійти? - питаю в нього я.

- Через п'ять хвилин. Софію відвезуть в реанімацію.

Проходить вічність. Стою, обпершись об стіну, і думаю. Хлопці мене ігнорують. Ромка сидить на стільці, обхопивши голову руками, Алекс стоїть недалеко від нього.

І ось ми заходимо в палату. Апарат, що рахує вдохи і видохи, ледь чутно пілікає на всю палату. Посередині палати біля стіни стоїть ліжко. Соня. Дихальна трубка з'єднана з носом. На пальці датчик пульсу. Груди піднімаються і опускаються.

- А що сталося? - питає Саша.

- Ми їхали на байку...

Нас спогадами відносить в той момент. 

(Головний герой - Рома)

- Ти впевнена, що хочеш поїхати до своєї квартири? - намагаюся знайти чесну відповідь в очах своєї коханої. 

З того часу як ми познайомилися разом, мій світ перевернувся. Це зовсім нове відчуття. Ви знали який може бути секс на колесі обзору? Ось і я не знав, до того моменту. А секс в душі? Під столом? Соня це моє щастя. І я його ні за що не відпущу з своїх рук. Та і зараз дівчина живе в мене.

- Да, хочу забрати кілька своїх речей. - кивнула блондинка. - Я не буду повертатися принаймні до того часу як все це божевілля не закінчиться.

- З нами ж нічого не стане після цього? - схвильовано запитує у неї.

- Дурне запитання! - цілує в щоку дівчина. - Так що, поїхали?

Ми сіли на мотоцикл і виїхали на трасу. Схоже, що Соня як і я любить швидкість. Моя дівчинка.😏

- В мене таке відчуття, ніби за нами хвіст! - каже у вухо мені Софія.

Дивлюся у бокове дзеркало. Да і правда, якась тачка гарцює між іншими машинами, щоб ближче дібратися до нас. Прискорююсь. Вона теж. А згодом біля вуха чую свист.

- Ти не поранена? - питаю у Соні. На жаль, повертатися назад дуже небезпечно.

- В порядку! - киває та.

Повертаю направо, і заїжджаю на тротуарт. Ха, викуси! Показую середній палець. Софія хихикає над вухом. Повертаю у двори, проте переслідувач не відстає. Кручуся як можу. Спускаюся по сходинках вниз, рушаю до парку. Мотаю круги там. Знову дивлюся в дзеркало. Бачу опускається на пасажирському сидінні біля водія дзеркало. А з нього висовується рука і стріляє. Ще раз. Іще. Іще. Намагаюся маніврувати між пуль, виходить так собі. Доводиться заїхати між будинками і сховатися. Повертаюся до Соні. 

- Все гаразд? - Та лише слабо посміхається. - Соня? 

Зістрибую з байка і підходжу до дівчини. Досить важко знайти так рану, але знаходжу. На спині. Хотілося вірити б, що ранйа нижче поперека на ходіння не вплине. 

- Зараз ми поїдемо до лікарні. І не вмовляй мене не заїжджати туди! - ніжно обнімаю свою кохану.

Соня мовчить, все ж видно, що боляче, проте все ж киває. Сідаю назад.

- Тримайся міцніше, зараз будуть американські гірки! - показую їй на дах.

Оцінюю позицію та результати, заводжу мотор я роз'їжджаюся. І ось ми на одному з дахів багатьох будинків. Нас знову побачили. Проте все ж тікати так зручніше, хоча і небезпечно. Приїхавши кілька кварталів, бачу лікарню. Шукаю спосіб спустится і знайти парковку. Виключаю мотор. Обережно беру Соню на руки і рушаю всередину.

(Головна героїня Ліс)

Принаймні зараз моя подруга ціла.

- А ви бачили, хто на вас напав? - не зводячи очей з дівчини, питаю я.

- Ні. Можливо більше бачила Соня, все ж вона більше роздивилася, ніж я. - відповідає чорноволосий.

Чую вібрацію телефону. Відео-дзвінок. Беру трубку і виходжу з палати.

- Ліс, Пам'ятаєш, я сказав, що подзвоню як роздумую над складним запитанням. - Чую голос Стіва Таровського.

- Да, так щось уже вирішили? - підходжу до вікна.

- Так. Я згоден допомагати. І з радістю посаджу свою сестру за решітку.

- Щось дуже рішуче. 

- А тобі щось не подобається? Ти ж хочеш відновити справедливість і звільнити батька з в'язниці? - посміхається чоловік.

- Ну схоже для прийняття цього рішення знайшлася дуже різка причина. - пояснюю.

- Да, і вона є. Схоже, що Роза витягувала гроші з моєї дружини, надаючи нам фальшивих хворих. Дивно, що цю махінацію я побачив, лише після твоєї розповіді. - почесав підборіддя Стів.

- Є пропозиції як можна це провернути? - серйозно промовляю я.

- Зустрінемося за такою-то адресою! - відповідає батько Саші. - Думаю, що сьома година підійде. Там це і обговоримо.

- Значить, тоді до зустрічі? - киваю я.

- Побачимося там! - посміхається Стів Таровський і відключається.

Значить так, допомога підоспіла. Тільки залишилося розібратися вже ж хто напав на Соню та Ромку. Про це все роздумую я, повертаючись в палату.

- Ліс! - Чую голос Соні, як тільки відкрила двері, щоб зайти.

Я посміхаюся і підходжу до ліжка. 

- Ти як? 

- Як огірець! - хмикає на це блондинка. Ну що ж, юмор є, значить вже щось в порядку. - Як там справи з батьком?

Я чергу потилицю, не знаючи, чи казати чи ні. 

- Ліс? - Повертається до мене Саша.

- Вибачте, що втянула вас в це все. - промовляю я. - Здається, я натягую лише одні неприємності.

- Ти що? - незадоволено дивиться на мене Ромка. - Я б не познайомився б з Сонею. А зараз ми вже пара! - І скріплює пальці з блондинкою. - Да і ви з Сашою теж зблизилися! І це точно не неприємність, а навіть навпаки!