Не в моїй компетенції!

35 (Ліс)

- Да невже? - коментує мою розповідь Ромка. - Таке відчуття, наче ми потрапили в якийсь бойовик.

- Для бойовика треба гонки та зброя. - виправляє свого коханого Соня.

- Проте вбивство було. - не зупиняється Ромич.

- Соня, коли тебе виписують з лікарні? - перебиває Саша свого друга.

- На днях. Може сьогодні, може завтра. Без поняття. - пожимає плечима блондинка.

- Вважаю, що дівчині робити тут вже немає сенсу! - в дверях відповідає лікар. Чоловік підходить до нас і каже. - Можна записуватися сьогодні. Тільки треба догляд!

- Я все організую! - забирає лікарняний з рук чоловіка Рома.

- Уже це уявляю! - про себе коментую це я. А вже голосніше добавляю. - Як відчувала.  - з рюкзака витягую одяг і протягую своїй подрузі.

Лікар нас залишив самих. Я ж оглянувшись з блондинкою, почала випирати з палати хлопців.

- Давайте, давайте! - штовхала до дверей Романича Софія.

- Ну дай хоч трішки подивитися! - скиглить чорноволосий.

- Побачиш пізніше! - задоволено виштовхнула юнака за двері Соня.

- А мене тоді навіщо штовхати? - коментує ситуацію Саша.

- Бо це дівчачі справи! - одночасно відповідаємо ми вдвох.

- І пліткувати про хлопців будете? - наворошив вуха Ромка.

- А що думаєш підслуховувати? - підняла одну брову вверх блондинка.

- Запитанням на запитання відповідати так не чесно! - обурюється Ромич.

- До побачення! - відповідаю я з Софією і закриваю двері.

- Хлопці! - буркочемо вдвох і починаємо одночасно сміятися.

- Звідки одяг? - протягує блондинка і сідає на ліжко.

- З твого гардеробу стирила! - чесно признаюся я.

- До Ромки чи що їздила?

- До твоєї квартири! - сідаю на стілець. - Слава ж у в'язниці, тому...

- Да, я й забула. - оцінює перший наряд дівчина.

- Бачу не збираєшся вертатися назад? - дивлюся на неї я.

- Не знаю. Мені із Ромою добре. - замріяно посміхається блондинка.

- Принаймні про секс мені не говориш! - видаю обережно я. Ну а мало знову почне говорити. Тут же не вгадаєш.

- Бачу тобі і без цих розмов весело! До того ж я казала про це з впевненістю, що ти знайдеш собі хлопця і будеш з ним. І ось ти пішла на конкурс і тепер з відомим блогером. 

- Ну да... -  відповіла я.

- Щось не так? Якось невпевнено кажеш! - опустила руки мені на плечі Соня. - Так тільки давай без твого сопляжа знову!

- Який це сопляж? - не розумію я.

-Ну оце "Він знову мене кине. Зрадить. Я не в його компетенції. Чи він не в моїй." - кривиться Соня, намагаючись скопіювати мій голос.

- Да, все-все, зрозуміла. - піднімаюся з стільця я підходжу до вікна. - Зараз без сопляжа.

- Давай.

- Мені з ним добре. - признаюся собі, ніж подрузі я.

-  Значить ти щаслива?

- Щаслива. - І це правда.

Проходять хвилини і мене згодом окликає Софія.

- Ну як?

Я повертаюся і не впізнаю. Джинсові шорти. Топік. І сліпони.

- А де поділася запальна Соня? - захоплено оглядую її наряд.

- Ти була права, коли перевдягнулася тоді на конкурсі в звичайний одяг. Природність перетворює нас в інших людей.

- Це тебе так Ромка переколохматив? - підходжу до блондинки я. Соня киває. - Ну принаймні як показувала свою п'яту точку так і продовжуєш. Цього не віднімеш.

Соня посміхається.

- Пішли, а то хлопці зачекалися.

Ми виходимо в двері. Ромка охає, я заокруглюю вверх очі. Саша лише мовчки за цією сценою спостерігає. До мене дзвонить телефон, відходжу і беру трубку.

- Ліс, все готово! - Чую в трубці голос Стіва Таровського.

- Добре! - киваю я і відключаюсь. Найкоротший телефонний дзвінок.

- Поїхали! - промовляю я своїм.

- Куди? - питає Соня.

- Визволяти мого батька з в'язниці! - відповідаю я

В чотирьох ми рушаємо до бару "По стаканчику". Нас з радістю приймають всередину. Саша відразу направляється в підвал. Всі йдуть слідом.

- Чудово, а ми вас чекали! - виглядує Стів біля стелажа.

Бор відривається від комп'ютера і рушає знайомитися. 

- Тебе назвали в честь одного елементів з таблиці Менделеєва? - тисне тому руку Ромка.

- Це кличка. Скорочено від Бородача. - пояснює чоловік.

- А я то вже думав! - видає Ромич.

- А твоя супутниця як? Чув в лікарню потрапили? Все гаразд? - розглядає Соню Бор.

- Да, все чудово! - посміхається та. Рома лише міцніше стискує руку дівчини. Ой, хтось у нас тут ревнує!😏

- Так йдете чи ні? - промовляє Стів Таровський.

- Ага. - киваю я, і ми всі рушаємо до батька Саші.

- Божевільні ідеї ще не зникли? - по-дружньому обнімає Романа містер Стів.

- Да ви що? Їх сила силенна! Теж вирішив стати блогером як Саша. Буду знімати з Сонею. - відповідає хлопець.

- У Соні теж таких ідей ціла куча!  - підказую я Стіву.

- Тоді назвіть свій канал "Божевільна парочка" - посміхається Алекс. - Бо по стилю назва ця найдужче пасує.

- Може і назвемо! - видає Соня.

- Давайте до справи! - повертає нас до реальності Стів Таровський. Всі зосереджуються. - Бор підготував все для того, щоб відео з начебто "вбивством" твоїм батьком двох чоловіків просочилося через інтернет, да і скрізь куди можна. Ліс, тобі залишилося лише натиснути "Enter".

Як офіційно, але і приємно, що цим я відправлю Філа та його дружину Розу у в'язницю, тим самим звільнивши батька звідти. Я підходжу до комп'ютера і кілька разів натискаю на цю кнопку, переходячи в різні вкладки. Тепер правду будуть знати всі.

- А скільки приблизно чекати? - запитує Соня, зручно розташувавшись на кріслі.

- Це може зайняти я годину, може і дві. Проте ми ж відправили цей файл і на телебачення. Думаю з цим діло піде швидше. - відповідає Бор.

- Тут як подивитися! - доповнює батько Саші. - Нам все що залишилося тільки чекати.

Ну раз чекати, то я подзвоню тату. Шукаю телефон, вже знайомі гудки і чоловічий голос.

- Привіт, Ліс! 

- Хай! - вигукую я, і рушаю в якесь тихе та самітне місце.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше