39 (Алекс)

- Не думаю, що батьки Ліс сподобаються ці бантики та зірочки! - відібрав я у Роми ці прикраси.

- Та Господи! - хмуриться Ромич. - Симпатично виглядало.

- Слухай, у нас вечірка-сюрприз, а не гламурна вечірка для одного тебе. - ховаю подалі від нього я ці фіфтуфлюшечки. Все, не дуйся! - б'ю свого друга по плечу. - Давай краще гірлянди нацепимо! - і простягаю йому прикрасу.

Ромка відразу посміхається і лізе на драбину.

- Може добавити спецефекти? - чую розмову Бора і мого батька, коли ті двоє підходять до бару.

- Тільки не роби як минулого разу, що люди аж поосліплювали! - порадив тато. - Щось таке атмосферне і легеньке. Щоб очі не кололо!

- Зрозумів! Зараз все зроблю! - віддає шану Бор і рушає назад у підвал.

- Що тут у вас? - до нас підходить чоловік, закінчивши розмову з хакером.

- Намагаємося домовитися щодо прикрас! - відповідаю йому я.

- Ось так! - показує результат Стіву Ромка. - Тільки треба включити.

- Зараз зроблю! - піднімає руку тато і рушає до вимикача. - Є!

В барі хоч і малолюдно, проте відвідувачі з цікавістю на це все дивляться. Деякі навіть викликалися допомогти. Світло на мінімум, тому включивши гірлянди, приміщення наповнюється святом і весіллям.

Ромич опускається назад і рушає знову щось прикрашати, я ж гукаю тата.

- Треба поговорити! - батько киває і ось ми рушаємо на другий поверх, щоб в тиші поговорити.

- Що таке? - опускається на диван чоловік.

- Слухай, я хочу повернутися до професії журналіста. - Почав я. - Я розумію, що тобі не подобається ця професія, проте спеціалізацій до неї є багато, тому...

- Алекс, я не хочу на тебе давити. Я бачу, що тобі подобається ця професія. Як і блогерство. - Посміхнувся батько. - Але як ти будеш поєднувати ці дві справи одночасно?

- Напевно піду на заочну форму навчання. - відповів я. - До того ж це дає мені можливість познайомитися з новими людьми. Знайти нових спонсорів. Нові ідеї.

- Саша, Ти знаєш, що я щасливий тільки тоді, коли щасливий ти. І це була моя помилка, що не бачив твого щастя. - налив собі в склянку віскі тато. - Вибач.

- Проїхали! - хмикнув я, і стукнув стаканом об батьковий. Все, більш сваритися на цю тему ми не будемо!

Згодом приїхали і дівчата. Схоже, вони їздили в зоомагазин. В однієї кошеня, у другої цуценя.  

- Ми вже все приготували! - прокричали Рома та Бор, як тільки дівчата зайшла в бар.

- Це тепер я буду жити серед рудих? - підійшов я і взяв з рук Ліс кошеня.

- А тобі щось неподобається? - заявила Лисиця і скептично на мене подивилася. Тепер мої очі куди не подивляться, бачать тільки все руде. Рятують ситуацію хіба, що блондинка Соня, двоє чорноволосих юнаків Рома та Бор, ну і мій батько, який теж брюнет як і я.

- Та ні, все ок, тепер у вас є варіант як назвати цих тваринок. Лисиця підійде? - гладжу кошеня. - Або все що пов'язане з рудими. Бо якщо що, то собака, яка в нас є, видно ви її ім'я перейняли з казки "Курочка Ряба". Тільки там курица, а у вас собака.

- Я і не здивуюсь! - засміялася Ліс. - Батько обожнює рудий колір. - Воно і видно!

- Так, а тепер давайте дмухати кульки! - запропонував Ромка, як тільки Соня поклала спляче собаченя в переноску.

- Давайте! - згодилася Ліс, і повторила за своєю подругою теж саме, тільки з кошеням. 

Тваринок ми залишили на догляд моєму батьку. Да і схоже, що той був тільки рад новій компанії.

- Давай, а тепер повтори "У вас яйце протухло! - тикає мені в обличчя кульку з гелієм Лисиця.

- Вдихай! - долучився до неї Рома.

Я вдихнув скільки міг і згодом запищав.

- У вас яйце протухло! - А згодом додав. - Господи, а що в мене з голосом?

Настала тиша, а згодом прогримів оглушливий сміх з усіх сторін. Бор, який за весь цей час знімав все це на камеру, як міг старався не зіпсувати відео. Ліс просто напросто лягла від сміху на підлогу. Ромка гигикав як кінь, а Соня витирала зі щік сльози.

Бар і правда змінився з того часу, як я сюди перший раз прийшов. У повітрі висить вивіска, яка засвідчує, що ми раді бачити Роберта Рудка знову. І те, що ми за ним скучати. А також гірлянди та прикраси. Я хоч особисто і не знаю батька Ліс, але судячи з того як Лисиця про нього постійно говорить, здається я знаю про нього більше, ніж самого себе.

Недалеко від бару стояв стіл зі смаколиками, там же стояли і хлопавки з конфетті. Як кажуть зустрічаємо креативно і зі смаком!🎊🎉 Також ще стояв один стіл з тортом, на якому було написано "З поверненням!" Скрізь були кульки. Одним словом, святково!

- Так як ви збираєтеся це все влаштувати? - запитав в усіх Бор.

- Ну я поїду зустрічати свого батька... - почала Ліс.

- Сама поїдеш? - подивився на неї я.

- Ліс поїде сама, бо все ж це її рідня, та й думаю, що вони захочуть якийсь час побути разом наодинці! - підхопила слова Соня.

- Да, а ми будемо як партизани, чекати указань та нашого гостя! - кивнув дівчині Рома.

- Окей! - зітхнув я. Все ж наші були праві. Про це і не подумав.

- Думаю треба зробити фото напам'ять! - запропонував Ромка і потягнувся за телефоном в кишеню.

- Да, давайте! - потягнулися всі до камери.

Зручно розташувавшись за об'єктивом, ми всі посміхнулися. І це були не фальшиві посмішки, а щирі і радісні. І якщо спочатку фото було милим, то надалі це перетворювалося в кривляння та божевільний сміх.

- Все, треба їхати! - раптом промовила Ліс, дивлячись на екран свого телефона.

- Можеш взяти мою машину! - запропонував Я і віддав дівчині в руки ключи.

- Так, ти тільки не переживай! - підійшла до Лисиці блондинка. - Це чудовий і щасливий момент. Не смій пісяти в штани від щастя, хоча на тобі їх і немає! - як могла підбадьорила Соня.

- Умієш ти підбадьорити! - відповіла на це руда. 

- Це точно! - добавив Романич.

Ліс зітхнула, і жжавши сильніше ключи від машини, рушила вниз. Згодом почулося ричання мотора, і машина торкнулася з місця.

- Не знаю як ви, а я трохи вип'ю! - промовив і рушив до бару.