Не відпущу

Розділ 7.

Олексій приїздить дуже швидко, наче тільки він тільки те й робив, що чекав ні мій  дзвінок, адже  знав куди я намилилась ще спозаранку. У двір не заїхав, мабуть по тій причині, що його надто вразили розміри будинку, перебування в якому мене почало дратувати, тому я майже пів години просиділа в альтанці обдумуючи ситуацію, що склалася і перебираючи свої думки під нічним зоряним небом.

Як тільки почула гул мотора поспіхом підірвалась з місця в надії якнайшвидше накивати п'ятами. Але сталося не так, як гадалося, бо невідомо звідки переді мною виросла висока стіна зі Стаса, яка не передвіщала нічого хорошого. 

- Тікаєш від мене, - швидше констатував факт, ніж запитав. Його холодний тон тільки додав порцію дрижаків моєму промерзшому тілу. 

- Так буде краще для всіх, - булькаю у відповідь, а сама намагаюся побачити Олексія, який чомусь не поспішає мене рятувати.

- Кого виглядаєш? - одразу помічає моє занепокоєння і замикає в своїх обіймах. 

На мить я гублюся від його нахабних дотиків, потім починаю смикатись, але все марно. Стас сильніший фізично, тому я повністю закована у його міцні тенета. 

- Не твоя справа! - гарчу у відповідь. - Відпусти!

- Не відпущу, поки не скажеш, що я роблю не так, Насте? 

- Все не так і ти сам прекрасно знаєш про це! Я не стану твоєю забавлянкою, чи ти досі не зрозумів? - наша розмова знову вертиться по колу. Мені вже набридає йому пояснювати. Невже так складно просто мене не чіпати?

- А чиєю забавлянкою станеш? Цього Амбала? Зізнайся, справа в ньому? - його слова приводять мене в легкий ступор, тому що зараз я зовсім нічого не розумію. А про Амбала і поготів. 

- Насте, потрібна допомога? - ззаду лунає погрозливий голос Олексія і до мене починає доходити суть його слів. 

- Їй є кому допомогти, - відказує Стас стискаючи мене в обіймах ще міцніше. 

Ситуація стає натягнутою до божевілля. Один хибний крок і станеться щось непоправне. Мене накриває хвилею спантеличення і я розумію, що треба якось вирулювати з цього болота, поки не сталося кровопролиття зі Стасового носа. Олексій фізично міцніший і дуже нестриманий, якщо справа стосується моєї честі.

- Судячи з усього, хлопці, пора вас познайомити, - випалюю я, і, поки бос в легкому шоці швидко звільняюся з його полону. - Це Олексій - мій рідний брат, а це Стас - друг Вадима і Лєри та за сумісництвом - мій начальник. 

Після протяжної паузи першим виходить на зв'язок Стас зиркнувши на мене з-під лоба,  а потім на Олексія. Зважує щось, а після  простягає долоню брату: 

- Стас.

Льоша іскриться недовірою проте відповідає рукостисканням.

- Льоха. 

Після цього обміну люб'язностями напруга послаблюється і я спокійно видихаю. Здається, пронесло.

- Не знав, що в тебе є брат, - наче виправдовується Стас, злегка посміхається зізнаючись у своїй недалекоглядності. 

Амбалом, судячи з його попереднього висловлювання, був мій Олексій. Придумав же таке! 

Кремезна статура мого брата вразила трохи худорлявішого боса до глибини душі. Хоча Стас теж мав, чим похизуватися, тим і користувався завжди, поганець.

- Будеш знати, - коротко кидаю я віддаляючись на безпечну відстань. 

Тепер я стояла біля брата і почувала себе в повній безпеці.

- Дякую за незабутній вихідний. Бувай! - адресувала свої слова Стасу, який пропалював мене багряним полум'ям місячного світла. 

- До зустрічі, Насте, - не відриваючи погляду промовив він, проводжаючи нас до воріт.
 

- Що це за мужик такий, якщо дівка тремтить, як осінній листок перед заморозком? - бубонів Олексій додаючи тепла в салон своєї хонди. 

Автомобіль був не новим, проте брат зумів його нашпигувати всякими запчастинами змушуючи свою ластівку летіти швидше вітру по пустому шосе. 

Його риторичне запитання, як і годиться, залишилось без відповіді. 

Що ж тут додати? Наче, досвідчений трахолюб, але поводитись з дівчатами так і не навчився. 

Нічого, виправимо. Якщо звичайно він не здується передчасно.

Хто ж зна, що в нього в голові?

А в мене, що? Явно не мізки. Бо якби вони там були, я б всю дорогу додому не думала про того пройдисвіда, який намагався затягнути мене до ліжка. 

Ох і вляпалась я, тільки, як далі бути, поняття не мала. 

Ранок наступного дня, на щастя, не вніс суттєвих корективів в мої плани. Як і було задумано раніше, неділя промайнула в безперебійній метушні по магазинах одягу, супермаркетах, а на кінець в кінотеатрі. Сьогоднішньою моєю жертвою став улюблений старший брат, який після тривалих походеньок торговим центром і безкінечних примірок  нових сукенок поклявся, що більше ніколи не погодиться на таку авантюру. 

" Знайди собі чоловіка і тягай його хоч щоденно, бо я більше на це не підпишусь", - цитата вирвана з контексту. 

Схоже, я перестаралась з покупками, бо опинившись в перших рядах кінотеатру, незважаючи на гучні кадри захоплюючого бойовика, храп нещасного Олексія допомагав доповнити фільм уривчастими спецефектами. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше