Не відпускай

Глава 7

Мені дуже потрібно було побути на самоті і гарненько подумати. Я брела кудись без видимої мети. Поки ноги не принесли мене на берег Крута.

... Це було те місце, де потонув мій брат. Тричі проклятий берег і каламутні води підступної річки. Я й сама не розуміла, чому мене притягнуло саме сюди.

- Брат і сестра дуже сильно пов'язані між собою енергетичними путами, як в житті, так і після смерті, - почувши цей голос – я остовпіла. - Ти повинна була допомогти йому! Чому ти не витягла брата?! - у відчаї прохрипів батько. - Чому ти топчеш пам'ять про нього, живучи з його вбивцями?! Чому ти все ще жива, Шарлотто?!

Він щось кинув у мене. Сторопівши, я навіть не відразу зрозуміла, що це було. Я змогла розглянути, тільки лише коли клинок чомусь повис у повітрі, прямо навпроти моїх грудей. Оцінивши невдачу, мій батько в пориві люті сам кинувся на мене, щоб встромити у мене ніж, але тут себе й проявила магія, тому що інакше це назвати було не можна. З мого амулета вийшла чорна хмара, сформувавшись – вона прийняла людську форму Баса. Блискавично схопивши кинджал - він всадив його в серце Дага Скореса, який на нього налетів. ... Мій батько згасав, дивлячись мені в очі. Через хвилину він повалився мертвий ...

Я була зла на батька, ображена, часом я була впевнена, що ненавиджу цю людину, але до такого повороту я була абсолютно не готовою. Мене знову почала бити істеричне тремтіння:

- Що ... що ... ти наробив ?! ... Ти уб ...бив його!

- А інакше він убив би тебе! - різко відповів Артур, голосом Баса. - Він перетворив твоє життя на жахіття, скажи ще, що тобі його шкода!

- Але він був моїм батьком, не твоїм!!! Його можна було відштовхнути, а не вбивати! Він же знову був п'яний як свиня! Тепер через тебе його вбивство повісять на Баса!

- Я зроблю так, що твого батька знайдуть у річці, наче він потонув з перепою без єдиної подряпини. Бас і його сім'я залишаться поза підозрою. А зараз йди звідси! - у його владному голосі було стільки сталі, що кожен його звук впивався у мене окремим холодним кігтем.

Це було повне сум'яття! В моїй душі все перемішалося, все моє минуле і сьогодення, мої спогади про мою сім'ю, весь той біль і важкість. Але було в тих спогадах і щось тепле, те, як ми жили до загибелі Генрі, я ще пам'ятала, як міг посміхатися мій батько, я просто не могла зрозуміти що його так змінило. Смерть батька, побачена на власні очі, ніби вирвала з моїх грудей шматок душі, випускаючи мій накопичений роками біль назовні.

Я побігла до маєтку. Задихаючись, забігла до будинку. Тепер він був повністю порожній. Впавши на коліна - я заридала. Я оплакувала кожного окремо і всіх нас разом узятих. Я ніколи в житті не плакала так довго. Поки у мене не закінчилися сили, і я не вляглася на підлогу, згорнувшись клубочком.

В такому спустошеному стані я навіть забулась важким, наповненим розмитими тінями сном, поки мене не розбудив голос Баса.

- Вставай, бери себе в руки, нам потрібно йти.

- Я не можу, - слабо прошепотіла я, не відкриваючи очей.

Але присутність Баса принесла мені заспокоєння. Тому коли він підняв мене з підлоги, я обійняла його, поцілувавши в шию. Про те, що трапилося ні згадувати, ні говорити не хотілося. Єдине, що могло розчинити мою журбу та заспокоїти мене - це його любов. І я захотіла його тут і в цю хвилину. Ми стали цілуватися з жадібністю, з якимось шаленим божевіллям, зриваючи один з одного одяг. І коли ця нестримна пристрасть нас повністю вимотала - я знову заснула у нього на грудях. Це був навіть не сон, я лежала впавши в прострацію, блаженно слухаючи його дихання. І ось тут мою увагу привернуло сонце, що хилилося до обрію. .... Мене раптом облило крижаним жахом.

- Скажи мені , що це сталося вчора і сьогодні непарне число! - втупилася я на нього мало не з благанням.

- Ні, Шарлотто, день ще не закінчився, і так ти переспала з ... паразитом, - посміхнувся Артур, навіть не намагаючись приховати своєї радості. 

- Убий мене, - слабким голосом вимовила я.

- Мені це не потрібно, - похитав він головою.

- Тоді я тебе вб'ю.

- Ой, це навряд чи! - кинув він, самовдоволено. - Ти не зможеш змагатися зі мною, дочка мисливця. У тебе немає навичок, немає сил, немає навіть поняття, з чим саме ти маєш діло. Тому будь слухняною - йди на ферму! - сказавши це, він зник. І я ледь це помітила.

Я була настільки розгублена і пригнічена, що гіршого для мене вже просто не могло статися. Фактично я зрадила своєму хлопцеві. Для мене це був однозначний кінець, втрата Баса і смерть.

У повній темряві я все-таки сяк-так допленталася до ферми Корвінів.

Марта бурчала з приводу моїх нібито заскоків, Тірей обурювався мені в обличчя чому це вони повинні мене розшукувати, хтось говорив щось ще - я ж погано міркуючи майже не розрізняла їхніх обличь.

- Мені потрібно щось, що дозволить мені позбутися від думок і заснути. Яке-небудь зілля, дещо міцніше спирту, - пробурмотіла я, ув'язавши за Ерлом.

- Ось, - порившись у своїй «особливій» шафці, він простягнув мені якийсь пухирець, який я тут же перекинула собі в рот. - Тільки пару крапель! - запізніло почула я його обурений голос, після чого мене як нібито вимкнули.

Коли моя свідомість раптом повернулася, виринувши з якогось темного желе, було таке відчуття, що моя голова має набагато більшу масу, ніж все моє тіло, немов мені в плечі вгруз величезний чавунний дзвін. Похитуючись, я вийшла з хати. Ніде нікого. І тільки у майстерні я помітила Тірея, який колупався у двигуні трактора.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше