Не відпускай

Глава 11

- У тебе ж начебто були ще якісь справи? - хоча я розуміла, що відкрутитися від цієї розмови не вдасться, не зараз так пізніше.

- Тоді пішли, - піднявшись, Артур галантно запропонував мені руку. І бачачи, що я збираюся проігнорувати цей жест, додав. - Коли навколо стільки чужих людей, тобі краще торкатися до мене, Шарлотто. Це не дозволить мисливцям заподіяти тобі шкоду. Серед них багато таких, які бажають тебе покарати.

- Вони спостерігають за нами навіть зараз? - вчепилася я за руку Артура.

- Зрозуміло. І вони в люті! Що вже неодмінно робить мене щасливим.

  Ми прийшли до вже знайомого мені котеджу, нещодавно ми гуляли тут з Басом і він розповідав мені історії та особисті таємниці мешканців. Якщо мені не зраджувала пам'ять, в цьому будинку жила весела сімейна пара - він любитель сходити наліво і випити з друзями пива, а вона організувала гурток чаклунів, мабуть мріючи покарати свого благовірного за допомогою заклинань.

- Ти можеш дати мені слово, що не зрониш ні звуку, поки я не закінчу, щоб ти там для себе не побачила? - запитав Артур, насупившись. І в цей момент з обличчям Баса - він чомусь не був схожий на Баса, надавши цьому обличчю абсолютно чужий вираз. Непохитна рішучість ката.

Моє ствердне хитання головою переконало його, що мені можна вірити.

Ми обійшли котедж, потрапивши на його задній двір.

І чим думали ці дурні курки? Навіть вікна полінувалися закрити, виставивши своє хобі на огляд. Взявшись за руки, четверо жінок сиділи за столом, щось бурмочучи над розкритою книгою. На столі так само стояло кілька чорних свічок, якась старовинна чаша, пучок пір'я і саморобні мішечки.

Щось швидко прошепотівши, Артур зробив плавний рух рукою, і кімната, у якій знаходилися жінки - вмить потемніла, заповнюючись живими тінями.

Я ухитрялася стежити і за Артуром, і за тим, що відбувається у будинку.

Книга посеред столу раптом спалахнула вогнем, жінки скрикнули, але рук не розімкнули. Відважні та відчайдушні дурепи, напевно вирішили, що додзвонилися до диявола.

- Наш король бажає говорити з нами! - вигукнула одна істеричка, схвильовано дихаючи. Мабуть, цього моменту вона чекала все своє життя.

На місці книги повисла чорна тінь, чиї зіниці горіли як розпечене вугілля, а голос, який вона видала, змусив здригнутися навіть мене. А ці нещасні дурепи так й зовсім зіщулилися!

Я збрешу, якщо буду заперечувати, що спостерігати за чужим переляком це не весело.

- Мерзенні, ви образили мене своїм невіглаством, - голос вивергала тінь, але губами ворушив Артур. - Хто дав вам право вторгатися у мою вотчину зі своїми дріб'язковими та дурними потребами?! Звертаючись до моєї силі, ви лише пробудили мою лють! Ніхто не сміє турбувати Владику мирськими дрібницями! Ви понесете покарання за своє недбале людське нахабство! Ще одна така спроба у майбутньому - і я без попередження заберу собі ваші душі! А зараз в муках ви вирішите від чого відмовитеся. Слух, голос, зір або краса.

Коли їхні тіла стали згинатися немов пластилінові - мені захотілося втекти. Видовище не для людей зі слабкими нервами. Цей розіграш вже не здавався мені таким кумедним. Жінки ймовірно відчували страшний біль, вони кричали й плакали, поки одна з них не прокричала - слух! В ту ж секунду її муки моментально припинилися. Артур не зводив з них очей та залишався байдужим.

- Голос! - благала ще одна.

- Зір! - не витримала третя.

Четверту так само перестало трясти, вочевидь їй автоматично дісталося позбавлення краси. Бажаючи перевірити чи це так, вона провела рукою по волоссю, злякано заволавши знову - на її долоні лежав великий жмут каштанових кучерів. Тепер попередні біди, які штовхнули їх на заняття чорною магією, здавалися їм вже не такими серйозними. Найбільше мені чомусь стало шкода жінку, яка втратила зір. Жалібно скулячи вона повзала по підлозі, мацаючи подруг та натикаючись на предмети.

- Кожного разу, коли ви лише подумаєте звернутися до моєї темної силі - ви нікчемні, будете цього позбавлені! - прогарчала червоноока тінь, і перш ніж зникнути до жінок знову повернулися зір, слух, голос та краса.

- Тут нам більше робити нічого, - звернувся до мене Артур, закінчивши виставу. - Приємно, що ти тримаєш слово, Шарлотто.

- Зізнаюся, в кінці мені вже хотілося благати тебе пожаліти цих нещасних. Але те, що я побачила Артуре ... ти й справді небезпечний, - мені було навіть трохи не по собі сидіти поруч з ним у машині.

Артур різко розгорнув свою долоню і на ній спалахнуло полум'я, а через декілька секунд з цього полум'я виникла спалена раніше ним книга. Та сама, яку намагалися вивчати відьми-невдахи. Ліниво перегорнувши її з нудьгуючим виглядом, Артур не дивлячись, жбурнув книгу на заднє сидіння.

- Тобі варто боятися мене лише в одному випадку, - мило посміхнувшись мені, Артур виїхав на дорогу. - Тільки якщо ти зрадиш мене, Шарлотто. Лише в цьому випадку я тебе не помилую.

- А поняття зради у твоєму випадку напевно досить заплутане та туманне. Що значить, якщо я тебе зраджу? Я у вірності тобі не клялася. Це якщо я стану вартовим, якщо покличу на допомогу мисливців або якщо наберуся нахабства мати свою думку? Або про те, що це була зрада я дізнаюся заднім числом?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше