Не відпускай

Глава 21

Я не те щоб не могла заснути - тепер я цього боялася. Жодної ночі не обходилося без виснажливих жахіть. Ніч відверто перейшла на сторону мого ворога, і лежачи в ліжку, до болю вирячивши очі у темряву, я прийняла непросте рішення. Вже не зважуючи «за» та «проти», просто уявляла собі його обличчя і думала, що я йому скажу. З огляду на загрозу, яка насувається в образі Владики тіней, що може бути ще гірше? Гірше Артура бути вже нічого не може, тому мені потрібні союзники. Неправда, що все можна перемогти магією. Є речі які їй непідвладні. У цього хлопця є щось таке, що не дозволяє темряві наповзати. Всі ці символи та зниклі дзеркала до одного місця, я інтуїтивно, на рівні тваринних інстинктів відчуваю де мені безпечніше. А це - поруч із загадковим хлопцем Даніелем.

Вислизнувши в коридор, на свій чималий подив я натрапила на Агату, яка сидячи на підлозі дрімала біля моїх дверей.

- Ти куди? - схопилася вона.

- Ти знаєш, - спокійно посміхаюся. - Хочу, щоб ти нарешті виспалася. Це вірне рішення. Так буде краще. Не дозволю Артуру насолодитися моєю хронічною втомою.

- Шарлотто ... мені потрібно дещо тобі розповісти ...

- Потім, - обірвала я її. - Ми з тобою заслужили на відпочинок. Іди спати, - Агата простягла до мене руку, але я вже зникла за поворотом.

Ясна місячна ніч, чітко окреслювала тіні, роблячи їх різкими й страшними, а моя стрімголов мчала за мною по піщаному пляжу, а потім по дерев'яному пірсу. Я вдерлася до каюти Даніеля з таким гуркотом, що вся риба із затоки пішла далеко в море не інакше. Не кажучи ні слова, я залізла до нього в ліжко, пірнувши під його теплу руку.

- За тобою немов гналися, - сонно пробурмотів він, нітрохи не здивувавшись.

- Так і було.

- Агата мабуть?

- Тінь, - шепнула я, відчувши, як він миттєво скам'янів від напруги. - Я стала боятися власної тіні, - позіхнувши, я зручно згорнулася клубочком у нього під боком. - Здаюсь. Давай просто поспимо.

  І ніяких жахіть. Неймовірно! Солодко потягнувшись, я розкинула руки в обидва боки, побачивши що Даніеля поруч вже немає і що настав ранок. Ще один.

Він пив каву на палубі, задумливо дивлячись на море. Я піймала себе на думці, що мені приємно на нього дивитися, ось так нишком. Накачаний, засмаглий голий торс, сильні руки моряка, ці самовпевнено розгорнуті плечі, і навіть граючі жовна здавалися мені привабливими. А потім в мене уперся цей пронизливий погляд, варто було мені злегка поворухнутися.

- Кава ще гаряча, - кивнув він на столик замість «доброго ранку».

- Розкажи мені, Лу, що ти тут робиш? - Даніель присів поруч зі мною, тільки я зібралася насолодитися сніданком. - Треба поговорити. Так далі тривати не може.

- Як так? – перепитую слабким голосом, ранок вже не здається мені таким чудовим і апетит миттєво випарувався. Вираз обличчя Даніеля не обіцяє приємної розмови вихідного дня.

- У недомовках. Ну ж бо, Лу, досить вже прикидатися дурепою.

- У мене зараз непростий період у житті, а поруч з тобою ці труднощі вже не здаються такими убивчими, хоч ти і не цяця хлопчик, - спробувала я видавити з себе посмішку.

- Як думаєш чому?

- Що чому? - повторила я як папуга, і правда змахуючи на дурепу.

- Чому тебе до мене тягне? Ти хіба не помітила в оточуючих людях нічого підозрілого? Нічого не посіяло сумнівів? Поведінка? Розмови? Це містечко, це місце? Відсутність мобільного зв'язку, інтернету?

- Нічого такого ...

- Як можна бути настільки зацикленою на собі і не помічати очевидного?! - вийшов з себе Даніель, скочивши. - Розкрий вже очі, Лу! Світ влаштований набагато складніше і світ не зійшовся клином на Себастьяні Корвіні!

На хвилину у мене потемніло в очах. Хапаючи ротом повітря, як викинута на берег косатка-самогубець, я намагаюся прийняти його обізнаність. Схопившись, я ледве встигла добігти і перехилитися за перила - мене вирвало прямо в воду. Після чого накотилося нервове тремтіння. Але повернутися в бік Даніеля і подивитися на нього я вже не могла.

- ... Я вартовий, Шарлотто. Вартовий, пробуджений аідамантієм. Я прослужив в рядах легіону десять років, а потім був благополучно списаний за непридатністю. Втративши ногу, я втратив право битися, але я все одно залишився захисником. ... Я все про тебе знаю, Лу. Думаєш, Агата просто так притягла тебе сюди? - натягнуто промовив він за моєю спиною. - Це містечко вартових. Кожен житель тут, будь то старий чи дитина - член сім'ї варти. В їхніх жилах тече особлива кров. Хтось із них був пробуджений і залишений в резерві, хтось ні, хтось тільки збирається бути покликаним. У цій частині світу - Донбар саме надійне укриття для таких як ми.

- Чому ... ти мені відразу не сказав? - я ледве змогла вимовити ці кілька слів.

- Тому що мені заборонили. Я свого роду солдат. Я звик виконувати накази.

- Чому ... тепер?

- Тому що тепер мені стало не все одно. Тому що я хочу бути чесним з тобою. Коли вже…

- Що?! - я повернулася до нього так різко, що у мене знову запульсувало у скронях. - Тобі наказали спокусити дурепу, яка закохалася у відьмака і пробудити давню магію? Треба ж який виконавчий!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше