2

Велика перерва настає занадто швидко. Рита навіть не чекає, коли аудиторію покине викладач, хапає мене за руку і тягне за собою на вихід. Схоже, їй не терпиться розповісти мені свій геніальний план, а от мені якраз навпаки, не хочеться нічого чути. Просто-таки шкірою відчуваю, що нічого хорошого мене не чекає. 

У їдальні нашого універу, як завжди, яблуку ніде впасти. Всі столики зайняті, і примостити свої п'яту точку - ще те випробування. І, як завжди, в такій ситуації рятує шалена харизматичність Ритки. Вона впевнено крокує поміж рядів, тягнучи мене на буксирі, і зупиняється в самому кінці, біля столу, за яким сидять худенькі першокурсники. 

Мило їх посміхнувшись, Рита відкриває себе з іншого боку - лагідної кішечки. Звісно ж, хлопці пливуть, можу заприсягтися, що бачу, як в їх очах з'являються сердечка. 

- Красунчики, а чи не будете ви такі ласкаві звільнити цей столик для нас з подругою? Я буду вам ну дууууже вдячна, - і пухнастими віями кліп-кліп. 

Першокурсників як вітром здуло. Один хлопчина навіть наважився запропонувати їй стілець, на якому сам і сидів. Навіть не знаю, як втрималася, щоб не закотити до неба очі. Зате Рита по-царськи розвалилася на стільці й продовжила нахабніти. 

- Котику, можеш купити для мене і моєї подруги каву? Я щось зовсім не хочу стовбичити в черзі.

Рита показово полізла в сумку за гаманцем, але бідний першокурсник миттєво її зупинив. Звісно ж, він погодився і на крилах кохання полетів до роздачі.

- Ти як завжди, - фиркаю, не втримуючись від коментаря. 

- А що тут такого? - щиро дивується Рита. - Тепер цей хлопчина буде усім хвалитися, що купував мені каву. Для нього це теж плюс.

Залишаю її коментар без відповіді. Рита звикла так жити: розкидатися великими фразами та користуватися тим, що дала їй природа. Можливо, це і не погано. Подруга вона хороша, і для мене це найголовніше. Хоча інколи хочеться забути, що ми дружимо. Ось як зараз, наприклад. 

Хлопець повертається доволі швидко, з двома чашками кави та шматком торта на тарілці. Ставить його поруч з Ритою, а вона, своєю чергою, дарує йому широку усмішку. Бідненький червоніє до кінчиків вух від такої уваги й швидко зникає серед інших студентів. 

Роблю ковток кави й з острахом чекаю, що ж хоче повідати мені Рита. Дівчина, наче навмисно, тягне час і спочатку розглядає себе у маленьке дзеркало, а тоді робить ковток кави.

- Яка гидота, - кривиться і відсовує чашку трохи далі від себе. 

- Може, ти вже поясниш, для чого я тобі знадобилася? - не витримую першою. А говорила, що це Рита не вміє чекати. 

- Уже, дорогенька! - Рита змовницьки посміхається і нахиляється ближче до мене. - Річ у тому, що цієї суботи концерт мого улюбленого гурту. Це буде масштабне дійство. Хлопці якраз повернулися з туру Америкою і дають перший концерт у рідному місті. І тут виникла проблема. Квитки розкупили за першу годину продаж і дістати їх практично неможливо.

- То, може, варто просто змиритися? Підеш на концерт іншим разом, - знизую плечима. Рита як завжди - у неї кожного місяця новий фаворит. Зовсім недавно вона пищала від захвату, коли бачила десь фото, або ще гірше - чула пісні якогось молодого виконавця, ім'я якого дуже швидко стерлося з моєї пам'яті. Тепер вона фанатка гурту… 

- Ти ідіотка, Дашо? - ображено бурчить Рита. -"БезМеж" дають лише один такий концерт. Невідомо, коли буде наступний. Тому я зобов'язана на нього потрапити!

- Окей! - вирішую більше не сперечатися. - Ти зобов'язана, а я тут до чого?

- Ну… - подруга миттєво ховає свої колючки та стає хорошою дівчинкою. Тільки от на мене її приколи з перевтіленням не діють. Знаю її, як облуплену. - Річ у тому, що мені таки вдалося знайти людину, котра може ці квитки для мене дістати. Тільки от проблема в тому, що він трохи… не мого рівня. 

- І що це означає? - я вже нічого не розумію і починаю дратуватися. 

- Я зовсім недавно дізналася, що в нашій групі навчається хлопець, котрий працює в музичній компанії, яка продюсує "БезМеж". Він без проблем може дістати квитки. Я вже навіть на побачення його запросила, щоб попросити про допомогу.

- Чудово! - все одно нічого не розумію. - І чому він не твого рівня?

- Ти знаєш Єгора Панова? Це він, - хмуриться Рита і киває кудись мені за спину.

Чесно кажучи, поняття не маю, хто це такий, і лише коли оглядаюся назад, все стає зрозуміло. Через кілька столиків від нас сам-один сидить цей самий Єгор. Він дивак і страшко. Цей хлопець дійсно навчається з нами в одній групі, але я ніколи до сьогоднішнього дня так прискіпливо його не розглядала. Смішні окуляри, що приховують пів обличчя, темне волосся, зачесане назад, і здається, що хлопець вилив на нього цілу банку гелю для укладки. Ну а його одяг це взагалі окрема тема. На кілька розмірів більший, і здається, що в ньому ще його дідусь ходив. 

Єгор помічає, що ми за ним слідкуємо і посміхається присоромлено. Навіть червоніє трохи, коли Рита махає йому рукою. 

- У мене в голові починає складатися пазл, - повертаю свій погляд на подругу. - Ти хочеш, щоб я пішла на це побачення?

- А ти у мене розумна, подруго, - широко усміхнулася Рита, а я нахмурилась ще більше. - Розумієш, я не можу зустрічатися з такими бідолахами, як він. Мене ж засміють!

- А мене ні? - фиркаю.

- Дашо, ну тобі ж простіше це зробити, - Рита накриває мою руку своєю, і якоюсь мірою я з нею можу погодитися. Якщо хтось побачить мою подругу в компанії Панова, ото сміху буде. А я... не така й помітна... - Ти скажеш, що я захворіла і не змогла прийти. Проведеш з ним деякий час і згадаєш про квитки. Хто знає, може, він хороший хлопець.

- Ага, а під усім цим лахміттям ховається чиста душа, - додаю сердито. 

Сама не розумію, чому знову оглядаюся, щоб розгледіти Єгора. Він повний фрік і, здається, зовсім не соромиться свого вигляду. Більшість його просто не помічає, але є і такі, що посміятися можуть. 

- Всього одне побачення, Дашо. А я, своєю чергою, подбаю про твою перездачу, - заявляє Рита. - До речі, другий квиток для тебе. Не думала ж ти, що я сама туди попрусь?