Не вір мені більше

16.

Лише зранку згадую, що Єгору так і не відповіла. Розумію, що писати зараз немає жодного сенсу й вирішую поговорити з ним в універі. 

Сьогодні тепла сонячна погода і поки їду в автобусі до універу, пригадую вчорашній день, а за ним й вечір. Як Етан допомагав мені в магазині і як щиро хвилювався, коли я мало не впала з драбини. І хоча я змушувала себе не думати про нього надто багато, нічого не виходило. Етан не збирався покидати мою голову. 

Рита вже чекала мене біля входу в університет. Як завжди, з двома стаканами кави та чомусь не надто веселим виразом обличчя. Схоже, у неї знову щось сталося, а, може, чергова нездійсненна примха. 

- Що це з тобою сьогодні? - запитала я.

- Ой, краще тобі не знати, - зітхнула Рита. - В суботу мені треба бути на дні народження у дочки відомого бізнесмена. Нудота просто. Ми з нею навіть не подруги, хоча татко хоче, щоб я поводилася з нею дружно. Йому це для бізнесу необхідно. Слухай, Дашко! - Рита усміхається, а я розумію, що в її голову прийшла чергова геніальна ідея. - А що, коли ти підеш туди зі мною? 

- І як ти собі це уявляєш? - хмикаю. - Взагалі-то мене ніхто не запрошував. 

- Ти реально думаєш, що ті багатії перевіряють усіх своїх гостей? Не сміши! - від поганого настрою подруги не залишається й сліду, а от мені зовсім не весело. Розумію, що коли Рита щось задумала, переконати її в іншому просто нереально. - Назвешся моєю двоюрідною сестрою. Дашо, ну ти ж не хочеш, щоб я там з нудьги померла? Хіба так важко підтримати подругу? 

В принципі немає нічого поганого в тому, щоб відвідати захід для багатіїв. Можна поїсти на халяву делікатесів, а якщо мене спіймають, Ритка буде розрулювати ситуацію.

- Ну добре, тільки з тебе сукня. У мене немає відповідного одягу, - доволі швидко погоджуюся. 

- Як скажеш, подруго, - Рита так міцно мене обіймає, що дихати важко. Ну а я дуже сподіваюся, що чергова моя згода на її авантюру не вилізе мені боком. 

Коли проходимо в аудиторію, одразу шукаю поглядом Єгора. Дивно, та його ще немає, хоча хлопець любить приходити одним з перших. Поки Рита розкладає своє речі, я вдаю, що хочу в туалет і виходжу з аудиторії. До дзвінка ще десять хвилин і цей час я готова витратити на очікування. 

Єгор з'являється поруч через дві хвилини. В широких чорних штанах, клітчастій сорочці та незмінних окулярах. Він явно здивований побачити мене в коридорі, а я не збираюся витрачати час даремно. 

- Ти чому тут, Дашо? - питає здивовано. 

- Тебе чекаю, - мило посміхаюся. Тішить те, що усі студенти вже в аудиторіях і нашу парочку ніхто не спалить. - Єгоре, я хотіла вибачитись за те, що не змогла відповісти на твоє повідомлення. Я... заснула.

- Я так і зрозумів, Дашо, - хлопець посміхається, а мені стає спокійніше. Сама не розумію, чому так сильно злякалася, що він може ображатися. - До речі, ти працюєш сьогодні? Я хотів прогулятися з тобою. 

- Працюю, - відповідаю. - Давай на вихідних, коли буде більше часу.

Єгор радіє, що я погоджуюся на його пропозицію. Схоже, йому все ще важко повірити, що дівчина звернула на нього увагу. Чесно кажучи, я сама шокована від нашого спілкування. Тільки зупиняти все це точно не стану. 

Навчальний день проходить швидко. Час від часу я поглядаю на телефон, все ще сподіваючись,  що зателефонує Етан. Сама не розумію, для чого це роблю. Просто хочеться почути його голос. А, може, я просто божеволію? Тільки от музикант не телефонує і, скоріш за все, зовсім про мене забув, тому не залишається більше нічого, як збиратися на роботу. На автобусній зупинці мій телефон у сумці таки оживає, тільки телефонує не Етан і навіть не Єгор, а моя мама.

- Привіт, мамо! - чудово розумію, яка мета її дзвінка, тільки хвилюватися надто рано не збираюся.

- Можеш пояснити, що відбувається з Танею? Де вона зараз? - мама сердита, і це зрозуміло, тільки не розумію, до чого тут я. 

- У хлопця свого живе. Хіба вона тобі про це не говорила? - якраз під'їжджає мій автобус, і я сідаю всередину. 

- Як ти могла її відпустити? Ти хоча б бачила цього хлопця? - схоже, мама вирішила випустити на мене усіх собак. Це не надто приємно, і головне - зовсім не заслужено. 

- Бачила. І ти його бачила, - стримано відповідаю. Схоже, мама звикла, що навіть у великому місті я маю бути нянькою для сестри. - Чому ви з татом відпустили її з ним? Мамо, що за претензії? Я пів року тримала її поряд з собою, напевно, варто було прикувати наручниками до батареї! 

- Ми хвилюємося за Таню, - мама схлипує, а я розумію, що вона вирішила перейти до радикальних дій. - Вона не виходить на зв'язок. Невже тобі зовсім не страшно за сестру? Як я могла виховати тебе такою безсердечною?

Слухаючи маму, доводиться погодитися з давніми словами самої Тані  про те, що я занадто добра. Схоже, навіть мама вирішила цим скористатися. Тільки цього разу навіть її сльози мене не підкупають. Обіцяю, що наберу сестру, як тільки завершу роботу, і роз'єдную дзвінок. Настрій різко падає і для цього є певні причини. Для батьків завжди існувала лише Таня. Хоча я ніколи не ревнувала, а варто було б. І навіть зараз мама навіть не запитала, як у мене справи, а одразу перейшла до більш важливих питань.

За роботою вдається трохи відволіктись. Обіцяю собі, що наберу сестру, коли буду повертатися додому. Чесно кажучи, не розумію чому, але дуже хочу, щоб сьогодні тут з'явився Етан. Я хочу з кимось поговорити, але, на жаль, поруч нікого немає.

Через годину після початку зміни на телефон таки приходить повідомлення від Етана. 

"Як робота, крихітко? Сподіваюся, що без мене ти не будеш підкорювати вершини."

Розумію, що він має на увазі вчорашній випадок з драбиною і усміхаюся. Етан вміє одним словом розізлити або ж розсмішити. Він дійсно особливий, і я це розумію. 

"Робота чудово. Сьогодні усі вершини залишаються непідкореними." 

Лише відправивши йому повідомлення, розумію, що моя відповідь схожа на флірт. Цікаво, як сам Етан на неї відреагує? 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше