Не все так кепсько, як здається! Книга 1

Розділ 7

Цього разу мене ніби ніхто й не будив, але я вже, мабуть, так чуйно спав, що прокинувся від звуку, який нагадував шелест крил летючої миші. Я розплющив очі і в світлі повного місяця, що лився з відкритого вікна, побачив чоловічу тінь, яка стояла навпроти мого ліжка. Сказати, що я не на жарт перелякався, то нічого не сказати, але кричати не став, бо просто не міг, я онімів від жаху.

Незнайомець помітив, що я прокинувся.

– Тс-с-с, – прошипів він, прикладаючи палець до рота. – Тихо, не верещіть, бо розбудите весь район, а воно вам зараз ні до чого. Я вам нічого поганого не зроблю. І завітав, щоб попередити вас про небезпеку, що на вас чатує.

Тінь підійшла до відчиненого вікна, і місячне проміння освітило лице незнайомця. Ним виявився управляючий із замку. Тільки тепер я усвідомив, чому Муня дражнив його вампіром. Тоді я не надав цьому ніякого значення, а дарма, бо, судячи зі всього, дракон його зовсім не дражнив, і управляючий вампіром був насправді. І, як не дивно, про літати він також казав правду, бо двері були замкнені зсередини. Потрапити в кімнату він міг тільки через вікно, і тепер ставало зрозуміло, від чийого шелесту крил я пробудився. Тільки зовсім не ставало ясно, про яку небезпеку він хотів нас попередити, та й навіщо йому нас взагалі попереджати, якщо він знає нас всього нічого.

– Вас завтра з самого ранку заарештують, вже підписано наказ Рашеном, – прошепотів вампір. – Тому я б на вашому місці тікав звідсіля куди подалі.

– А чому нас мають заарештовувати і за що? – не розуміючи нічого, але також пошепки спитав я.

– Тому що ви побили не тих людей, – просто відповів управляючий. – У них поважні і грошовиті батьки, хоча й падлюки такі самі, як і їх виродки. Але в них все куплено у владі і в суді. Тому можете не сподіватися на сприятливий для себе вирок.

М-да, нічого не міняється, що в цьому світі, що в нашому. Завжди при владі одні падлюки, а в судочинстві продажні бидла. Як то не болісно усвідомлювати, але виглядало так, що у всіх світах однаково, але є все ж невеличка надія, що десь існують виключення з цього правила.

– Чому я маю вам довіряти, навіщо вам взагалі знадобилось нам допомагати і в чому тоді полягає ваша користь? – підозріло поцікавився я.

– Ну, по-перше, я дуже не люблю тих тварюк, що ставляться до всіх гірше, ніж до худоби. А по-друге, якщо ви будете тікати з міста, то зможете зробити мені невеличку послугу і завернути в одне цікаве для вас місце та передати там важливу для мене річ. Вас влаштовує така відповідь?

– Я не сказав би, що дуже влаштовує, але й не бачу підстави вам не довіряти. Тому, мабуть, прислухаюсь до ваших слів. І що ви нам можете запропонувати? Куди і як ми маємо тікати?

– Вже незабаром буде світати, тому я би порадив скоренько і тихенько всіх розбудити і швидко заховатися десь на деякий час. Найкраще це буде зробити у вашого знайомого дракона, доки вас будуть шукати в місті та його околицях. До Эмануіліуса вони, скоріше за все, шукати не підуть, бо в нього жінка має жахливий характер і найгірше, що вона нікого не боїться, тому може зі злості запросто руки з ногами повідривати і сказати, що так воно й було. Я і вам раджу їй на очі не потрапляти, бо хто ж його може знати, можливо, вам тоді у в’язниці буде краще, хоч з цілими кінцівками. Якщо таки сховаєтесь там і залишитесь цілі й неушкоджені, то перечекайте там якось день, а вночі вирушайте в дорогу.

Я прислухався до порад вампіра і пішов будити компанію. З Фіном проблем не виникло зовсім, а от з домовим було важче, бо його досі десь носило, про що довелось повідомити управляючому.

– Не переймайся, він зараз у стайні за будинком забавляється з домовою, ми його по дорозі заберемо, – повідомив нам управляючий.

Тоді ми тихенько вийшли з кімнати, прихопивши з собою вже запалену гасову лампу, підійшли до дверей Каті і постукали, у відповідь почули тільки тишу. Спробували  відчинити, двері були замкнені. Постукали ще раз трохи голосніше, але був той самий результат.

– Більше не стукайте, я зараз все скоренько влаштую, – сказав нам вампір і зник у нашій кімнаті.

Менше ніж за хвилину з кімнати Каті почувся приглушений виск і гучний ляпас. Ще через дві хвилини двері відчинились, і на порозі з’явилися зовсім не в гарному гуморі Катя з вампіром, який тримався за підбите око. Судячи зі всього, пробудження видалось не з легких і дехто поплатився за це фінгалом. Ми тихенько спустилися по дерев’яних сходах в залу, пройшли через кухню, відсунули дверну засувку і вийшли на подвір’я. На вулиці було досить прохолодно, але й добре видно завдяки безхмарному небу і повному місяцю, тому сарай ми побачили відразу.

– Уч, прокидайся, нам треба тікати, – упівголоса повідомив я домовому, підійшовши до дверей стайні.

Відповіддю нам був тільки віддалений храп, тому нічого не залишалось, як зайти досередини і вже там спробувати розтормошити домового вручну. Нашому погляду відкрилася зворушлива і трохи непристойна картина. Прямо навпроти дверей, в копиці сіна, міцно обійнявшись, переплелися тілами Уч з Даною. Таку ідилію навіть шкода було порушувати, але ж нічого не поробиш, час грав нам не на користь. Тому довелося добре потрусити домового, щоб він нарешті відкрив свої сонні очі.

– Вас не вчили, що перед тим, як заходити в чиюсь спочивальню, треба постукати? – позіхаючи, обурився Уч.

– Зараз нема часу щось пояснювати. Треба швидко звідси вимітатись, поки нас не закрили в каталажку, – не вдаючись у подробиці, повідомив я домовому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше