Не все так кепсько, як здається! Книга 1

Розділ 9

Як на диво, сьогодні мене ніхто не збудив, я сам розплющив очі, бо сонце вже піднялося досить високо і своїми яскравими променями потрапляло мені прямо в око. Довелось примружитися, щоб розгледіти, що коїться навколо. А навколо виявилось все спокійно. Був чудовий день, в повітрі витало тепло та злагода. Я був виспаний, настрій чудовий і бадьорий, тому почувався готовим до всіх перипетій в житті. Уч з Фіном ще дрімали поряд, Каті з Даною видно не було, певно, також додивлялись останні серії сну. Тільки Муня вже пробудився, він розлігся біля входу в будиночок і від нудьги бавився своїм хвостом, збиваючи ним по одному листочки з найближчого до нього дерева. Я тихенько, щоб не збудити супутників, зліз із сіна, сходив у кущі, уважно дивлячись під ноги, щоб не повторити героїчний вчинок домового, і попрямував до дракона.

– Доброго ранку! – привітався я з Мунею.

– І тобі доброго, якщо не дуриш! – почув я у відповідь. – А погода сьогодні просто чудова, тобі так не здається?! Якщо ти вже встав, то не проти, щоб мене трохи підмінити на варті? А я піду поки розімну старі кісточки і, можливо, принесу нам щось смачненьке на сніданок.

– Без проблем, але без смачного не вертайся, – пошуткував я.

– Буде виконано! – підіграв мені Муня і пішов вглибину лісу.

Обстеживши все навколо і не помітивши нічого підозрілого, я, насолоджуючись природою, влаштувався на ґанку. Так пройшло десь з пів години, поки не відчинилися двері і на порозі не з’явилась Катя.

– Здоров будь! – позіхаючи, привіталась вона.

– І тобі не хворіти! – відповів я. – Як спалося?

– Чудово, давно так не висипалась.

– От і я так само. Таке враження, що тут якесь повітря чудодійне. Почуваюся відпочилим, енергійним і сповненим сил.

– А ти що тут робиш і де Муня подівся? – раптом підозріло спитала Катя.

– Пішов розім’ятися і щось їсти нам принести, – просто пояснив я.

– Чудово, – зраділа Катя. – То гарна ідея, бо я би зараз, певно, сама цілого кабанчика з’їла.

– Ого, тобі ж не можна!

– Чого це? – не зрозуміла вона.

– А як же твоя фігура? – підколов її я. – Ви, жінки, боїтесь поправитись, майже всі сидите на дієтах, а тут зразу цілого кабанчика!.. Так ти далі і йти не зможеш.

– А ти, я бачу, за мене і мою фігуру переживати дуже почав. Ти часом не закохався? – не залишилась в боргу Катя.

– А якби й так, – парирував я. – Що, вже не можна в гарну дівчину закохатися? Як ти розповнієш, що мені потім з тобою робити? Я ж тебе просто підняти не зможу, коли доведеться до вівтаря нести.

Катя якось дивно на мене подивилась, мов би намагаючись залізти мені в голову, щоб дізнатися, наскільки я шуткую і чи є в тому хоч доля правди. Але їй в цьому завадили.

– Ура, коли весілля гуляємо? – почули ми з відчинених дверей, в отворі яких виникла голова Дани.

Ми обернулися і одночасно так зиркнули на домову, що та тільки йойкнула і знову зникла за зачиненими дверима. Ми ж голосно розсміялися. День і справді починався дуже чудово і дай Бог, щоб він так і продовжувався й надалі.

Нарешті спромоглися пробудитися і Уч з Фіном, вони, позіхаючи, із заспаними очима прямували до нашої компанії.

– Ми пропустили щось веселе? – поцікавився Уч.

– Так, – ще посміхаючись, відповіла Катя. – Прикольний ранок пропустили.

– І в чому та прикольність полягала? – не зрозумів домовий.

– У гарному настрої!

– Ясно. Буває. Я за вас радий, – пробубнів Уч. – А Дана вже встала, не бачили?

– Встала і давно на тебе чекає!

Домовий недовірливо на нас глянув, але все ж підійшов до дверей, тихенько постукав, відкрив їх і зник всередині будиночка. Фін же нічого казати не став, просто приєднався до нас і сів поряд, насолоджуватись природою. Так ми і сиділи з натхненними лицями, поки не почули рик дракона:

– Ау-у-у, соні, ніхто не хоче мені допомогти, чи я всю дорогу маю на своєму горбі вам сніданок тягнути?

Ми, як по команді, встали і рушили на голос Муні. І от яка картина нам відкрилася за дальніми кущами: дракон тягнув цілого, здоровенного кабана, прямо як на замовлення Каті.

– Що дивитесь, беріть його за копита і волочіть, а я трохи перепочину, – переводячи подих, скомандував Муня.

– Думаю, нам сьогодні сніданок не перепаде і ми залишимося голодними, – награно, зі смутком в голосі, зауважив я.

– Як то так? Чому? – дивлячись на тушу, здивовано і не розуміючи, спитав Муня.

– Та Катя сьогодні дуже зголодніла і казала, що сама би з’їла цілого кабана, – пояснив я. – Тому доведеться тобі за другим ще полювати, якщо не хочеш голодувати!

Муня вирячився на Катю, потім обійшов її, оглядаючи з усіх сторін, і з дуже серйозним виглядом видав підсумок огляду:

– Ні, сама не зможе з’їсти. Він просто в неї весь не поміститься!

Після цих слів, навіть завжди стриманий Фін розреготався, а я так взагалі, ледве зі сміху не луснув. Катя, як на диво, не образилась, а підтримала нас і також посміялася.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше