Не все так кепсько, як здається! Книга 1

Розділ 13

Ранком нас збудила холоднеча. Виявляється, в горах дуже холодний світанок, а закрити вікно на ніч, нікому в голову не прийшло. Прокинулися всі, але вилазити з-під ковдри на холод, щоб його зачинити, ніхто наміру не мав. Так і лежали, висунувши назовні тільки носи й чекаючи, коли зійде нарешті сонце і в кімнаті потеплішає само собою. Фін так і не повернувся з бібліотеки, певно, та справа захопила його цілковито, що він навіть втратив відчуття часу та простору. Тому бажано було все ж вставати і йти на його пошуки.

Я зібрався з духом, відкинув ковдру і встав. На мене всі подивилися, як на божевільного героя, тільки що не поплескали в долоні і то, мабуть, тільки тому, що не хотіли висувати руки назовні. По моєму тілу пробігло стадо мурашок у тільки йому відомому напрямку, а волосся стало дибки. Я спробував вдихнути глибше та розслабити тіло, скажу чесно, мені то не дуже допомогло, але я хоча б зміг дістатися до того клятого вікна та зачинити його, а потім, довго не зволікаючи, заскочив назад у ліжко під ковдру. Ще пів години ми намагалися побільше надихати тепла в кімнату, а хтось, можливо, допомагав й іншим шляхом привнести потепління, за рахунок газових випаровувань. В результаті наших спільних зусиль у кімнаті поступово потеплішало, тому всі почали помалу виповзати зі своїх лігв. Катя покликала служницю, яка провела нас в приміщення, де ми мали змогу помитися і привести себе до пристойного вигляду. А тоді ми її попрохали відвести нас знову в бібліотеку, на пошуки зниклого лицаря.

В бібліотеці стояла повна тиша, не чутно було й звуку. На оклик також ніхто не відповів, що довелось продовжити пошуки навмання, але знахідка не забарилась. За одним зі стелажів, серед розкиданих по підлозі книг солодко спав Фін, біля нього стояло три відкоркованих пляшки вина і два фужери, а над ним у гамаку розмістився Грен. Тепер ставало зрозуміло, чого це лицар не поспішав повертатися. Ми, грішним ділом, думали, що він тут, бідолаха, працює в поті лиця, а випливало, що вони із вченою мавпою добре проводили час і без нас.

– Підйом, нас атакують! – заволав Уч на все горло, але очікуваної реакції від лицаря не відбулося. Тільки Грен розплющив одне око.

– Чого верещиш як недорізаний, бачиш, всі відпочивають, йди повідом охорону, – пробуркотів той і повернувся на інший бік.

Більше нам тут ловити було нічого, принаймні, до тих пір, доки вони не проспляться. Але чим себе зайняти ми теж не знали, тому просто пішли у двір дихати свіжим гірським повітрям. Знайшовши зручне місце з гарною панорамою, ми розмістилися на довгому ослоні.

– І що будемо робити? – поцікавився я.

– Та нічого, певно, будемо просто відпочивати і чекати, – відповіла Катя. – Чи в когось ще є якісь пропозиції?

Пропозицій не було, тому всі промовчали. Погода була гарна, надворі відчутно потеплішало, сонце зійшло вже досить високо і приємно зігрівало наші виставлені йому назустріч обличчя.

– Цікаво, як там наш Муня, чим він зараз займається з Бароком? Ви помітили, що він якось дуже засмутився, коли ми розлучалися? – спитав Уч, певно, щоб розбавити мовчанку, яка затягнулася.

– Ясна річ, що засмутився, бо не буде з ким в карти пограти. То ж ти його сам і підсадив, тепер він від тебе так просто не відчепиться, – вирішив я трохи поіронізувати, хоч сам помітив, що Муні зовсім не хочеться з нами розлучатися. Дивно, що він за такий короткий час так до нас прив’язався, можливо, на те є якесь інше пояснення, про яке ми просто не здогадуємось.

– Та що він може ще там робити? Певно, продовжує бенкетувати разом з орком, а можливо, дійсно пішли на полювання. Але то точно, що він там веселіше проводить час, ніж ми тут, – підтримала розмову Катя.

– Ну, я б так про всіх нас не висловлювалась, – вставила свої п’ять копійок Дана. – Фін он, сто відсотків, і тут не сумує.

– Є таке, гик, – почули ми не зовсім тверезий голос Фіна позаду. – Але ми, гик, не даремно всю ніч працювали, гик, не змикаючи очей, гик, дещо ми все ж знайшли, гик.

Ми обернулися і побачили нашого бравого лицаря в обіймах з мавпою. Вони явно встигли вже десь добряче похмелитися і почували себе просто чудово, не рахуючи того, що ноги ледь тримали їх у вертикальному стані, тому були змушені постійно спиратися один на одного.

– Ми вже бачимо, що ви знайшли, і навіть не один раз, – усміхнулася Катя.

– Ну так, гик, взагалі-то ми знайшли, гик, тільки одну книгу, гик, але потрібну, – не зовсім розуміючи натяк Каті, повідомив Фін.

– Точно! – підтримав лицаря Грен. – Знайшли.

– І яку ви таку потрібну книгу знайшли?

Дарма Уч те спитав, бо вони чомусь вирішили показати розмір тієї потрібної нам книги і одночасно розвели руки в різні боки, що порушило їх і так крихку стійкість подвійної споруди. Виявляється, сила тяжіння і в цьому світі була присутня, і вона, як не дивно, спрацювала на всі сто, здобувши переконливу перемогу над цими двома бійцями науки. Ті синхронно опинилися на землі, при цьому добряче вдарившись головами, і вирубались на невизначений час.

– Ти права, Дана, йому точно веселіше, ніж нам, але щось мені видається, що тепер йому потрібна наша допомога, – погодився я з домовою, при цьому рушив до лицаря і спробував його підняти, Уч прийшов мені на підмогу.

– А що з іншим будемо робити? – спитала Дана, вказуючи на вченого. – Тут залишимо чи охорону покличемо, щоб назад в бібліотеку віднесли?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше