10

Відчинила двері і запросила блакитноокого у кімнату. Він зайшов з двома паперовими пакунками з логотипом кафетерію студмістечка. Поставив на стіл, привітався і чмокнув мене в щоку. Посміхнувшись, я повернулася до плити і продовжила готувати овочеве рагу з м’ясом.

- Так смачно пахне! - сказав Влад, підійшов і обережно обійняв мене, притулившись всім тілом, - Вибач, просто сильно захотілося тебе обійняти, - занурився носом у моє волосся і вдихнув жадібно.

Ще вчора, я заліпила б йому кришкою від пательні по гарненькій голові, але сьогодні щось змінилось. Його дотик був приємний і пристрасний. Я накрила кришкою пательню, погасила вогонь і повернулася до нього, залишаючись в його обіймах. Можливо те, що я перенервувала сьогодні, прочитавши його особову справу, так вплинуло на мене. Я усвідомила, що не хочу його втрачати. Він, мабуть, відчув, що я хочу залишитися у його обіймах, що не видираюся і тому досі не дала йому смачного ляпаса. 

- Ти також подобаєшся мені, блакитноокий… - ніжно обійняла його за шию і поцілувала його в губи.

Мій поцілунок був незграбний, дещо, навіть, цнотливий. А він, заплющивши очі, завмер і не відповів мені. Просто стояв приголомшений і злегка тремтів. Мені стало ніяково, я розімкнула свої руки і трохи відійшла від нього, в надії, що він відпустить мене. Хотіла втекти, сховатися, бо я ніколи не цілувала парубка, тим більше, я зробила це перша. Уявляю, як він насміхатиметься з мене. У нього стільки шанувальниць, і тут я, майже накинулася на нього. Та він не відпустив мене, жадібно прижав сильніше до себе і пристрасно покрив мої губи теплим поцілунком. По моїй шкірі пробіг холод, а потім наче окатило окропом. Його губи вправно і наполегливо просили відповіді. І я не змогла встояти і прийняла поцілунок, розімкнувши уста. 

Його серцебиття прискорилось, а подих став поривчастим, як і мій. Мороз разом із жаром опалював моє тіло зсередини. Ніколи в житті я не відчувала подібного. Його сильні руки обіймали мене все сильніше, але Влад не давав собі волі, просто тримав мене міцно. Він намагався стримати бажання, але встояти було все важче. У мене запаморочилося в голові, я ледь трималася на ногах. Якби не його обійми, вже впала би на підлогу.

На відміну від стриманого блакитноокого, я дала собі волю і почала обіймати його за плечі, торкалася спини, голови, занурюючись пальцями в шовковисте волосся, притискаючи його до себе.  Ще мить і я піддамся цій пристрасті і віддам йому всю себе. Він відчув це і ривком відсахнувся від мене. Важко дихаючи, відпустив мене з пристрасних обіймів і мовчки вийшов на балкон. Схопився за перила и нахилив голову, важко дихаючи. А я побігла до ванної кімнати і вмилася холодною водою, щоб хоч якось привести себе до тями.

Це не я! Я не могла так повести себе! Так, наче я - слабка, закохана дурепа! Я ж не хотіла стосунків. Не зараз! Треба довчитися спочатку, а потім і особисте життя влаштовувати! Що я наробила? Чим частіше я повторювала це собі, тим сильніше впевнювалася, що цей хлопець потрібен мені. Він такий… Він найкращий. 

Трохи охолонувши, я переплела косу, що розтріпалася від жарких обіймів, застібнула ґудзик, який чомусь розстібнувся. Вгамувала дихання і пішла до дверей. Ні, я не готова зараз вийти… Вирішила ще трохи посидіти тут. Чомусь так соромно стало за свою слабкість. Моїй репутації норовливої дівчини - кінець!

Вийшла з ванної, сподіваючись, що він пішов. А він, замість того, щоб збігти, накрив стіл і сидів чекав на мене. Я мовчки підійшла і сіла поруч.

- Вибач мені, Ліндо, я не мав так поводити себе. Я знаю, що ти не готова, та я не стримався. Пробач...

- І ти мене вибач, не знаю, що на мене найшло. Я не можу… Ми не можемо зараз…

Останні слова сказали разом, в один голос, проте думками ми були готові, ще й як готові.

- Я чекатиму тебе, скільки буде потрібно. Ніколи не ображу і не натякну.

- Рік чекатимеш? - запитала, заглянувши в його блакитні і такі вже рідні, очі.

- Так! - не відводив від мене пгляду.

- А п’ять?

- Так, скільки завгодно!

- Навіть десять? - вже вирішила повернути свій, щойно втрачений, норов і трохи познущатися.

Він зрозумів мій жарт і посміхнувшись сказав:

- Якщо треба буде, то так, я готовий. А зараз давай вже їсти. Ти нагодувала мене вранці, тож я вирішив відплатити тобі тим самим і замовив наші улюблені сендвічі та салати. А ти ще й рагу приготувала! Аромат такий, наче я вдома. Дякую тобі.

- Смачного! - взяла виделку, наколола салат і промовила тихо, але він почув, - Дякую тобі, Владе.

Ми їли, жартували, розмовляли так, наче знайомі все життя. Це дивує мене. Так легко мені не було з жодною людиною, навіть із сестрою, чи сестра не рахується? Не знаю… Але за веселою бесідою, все ж, одне питання не давало мені спокою.

- Владе, я маю запитати дещо в тебе. Зможеш сказати правду?

- Ти про Мелісу? Вона вбила собі в голову, що ми маємо чомусь одружитися. Навіть в універ за мною поїхала. Ми знайомі з дитинства. Наші батьки дружили і вона вирішила, що ми - пара. Я не кохаю її. Ніколи не кохав… Для мене вона тільки подруга дитинства.

- Меліса? Яка ще Меліса?

Тут я згадала ту навіжену, яка намагалася погрожувати мені в кафе. Та заспокоїла блакитноокого, що це мене не хвилює і питання моє не про його стосунки з отими всіма шанувальницями.

- А про що тоді ти хочеш дізнатися?

- Ти продаєш свої сили?

Він аж поперхнувся і закашлявся, запивши соком моє питання.

- З чого ти взяла?

- Просто скажи, так чи ні! - подивилася на нього, як вчителька початкових класів.