19

- Жанет. Мене звати Жанет Оміс… - відповідь пролунала у моїй голові і я впала на диван, як мішок з мокрим піском.

Пташка дивилася на мене злякано, її дзьобик був закритий. Раптом вона почала важко дихати і ментально попросила води. Я ще мить сиділа, наче вкопана, а потім швидко налила у тарілку трохи води і піднесла пташці. Вона почала жадібно пити, наче не бачила воду цілу вічність. 

Напившись і трохи заспокоївшись, вона промовила:

- Ви хто? Чому я тут? Де всі?

- Мене звати Лінда Марак. Я працюю на кафедрі…

- Віднесіть мене назад, Ліндо! Якщо він виявить пропажу - оскаженіє. Буде непереливки ані Вам, ані мені, - перебила мене Жанет.

- Давай на “ти”. Мені так зручніше спілкуватися. А Ламар зараз у відрядженні і не знає, що ти тут, тому заспокойся і розкажи, хто ті інші і що ви там робите.

Вона з недовірою віднеслася до мого питання, та все ж почала розказувати. Проговорили ми до пізньої ночі і я вмовила її, щоб вона залишалася тут і чекала, поки я розберуся з усім почутим та знайду можливість врятувати всіх полонених. А почуте дуже вразило мене. Патрик нахабно користується життєвими і розумовими силами цих людей, яких перетворив на птахів, щоб легше було їх використовувати. Але цікавим було те, що наразі він випив з птахів критичну кількість сил і погрузив у магічний сон, щоб вони відновилися, а сам, як припустила Жанет, пішов набиратися сил в інше місце.

Час від часу вона наголошувала на тому, що Ламар користується силами інших, бо свої втратив і існує, як паразит, який висмоктує життя з інших людей. Нібито колись його прокляла Верховна Темна і відтоді він користується чужим, як злодій. Та й погубив він чимало сильних магів, як от, наприклад, завідувачку. Подейкують, що саме під час любовної близькості він не зміг зупинитися і випив її до дна, а потім підлаштував все так, ніби то був нещасний випадок. Можливо і поліцейським він, так би мовити, допоміг повірити у сказане, саме чарами. Тому і судового розгляду не відбулося. Але чутки не з’являються з порожнього місця, це я точно знаю.

Після розмови Жанет вибачилась, що дуже втомилася і швидко заснула. Я дуже швидко прийняла душ і, одягнувши нічну сорочку вклалася в ліжко. В голові вирувало безліч думок. Вони образами мелькотіли перед очима і не давали заснути. Але найбільшим моїм хвилюванням було те, що Влад і досі не явився додому. В універі його сьогодні не було і в гуртожитку він не з’являвся. Завтра важкий день, тому маю відпочити.

Прокинулася дуже рано та не від того, що виспалася, а тому, що наснився кошмар. Бачила уві сні свого блакитноокого, закутого в кайдани. Він був весь побитий і ледь дихав. Навколо кам’яні холодні стіни, наче в’язниця. І дикий регіт якогось чоловіка. 

Заплющила очі і сконцентрувалася на сусідній кімнаті. Відчула легкий слід коханого. Він був тут вночі, але зараз його там немає. Добре, що він живий, а мій сон - лише доказ того, що я накручую себе більше, ніж треба. Ще раз вмовила себе, що Влад - дорослий і відповідальний парубок і не полізе у небезпеку. Але від розмови з розлюченою мною його ніяка відповідальність не врятує.

Пішла в душ, трохи прийшла до тями і повернулася в кімнату, щоб приготувати сніданок. Жаклін вже також прокинулася.

- Доброго ранку, Ліндо.

- Вітаю! Як спалося?

- Дуже добре, дякую. 

- Чим нагодувати тебе? Є трохи м’яса з овочами, будеш?

- Не відмовлюсь, дякую тобі.

Я насипала в маленьку тарілку їжу для пташки, а собі заварила кави та взяла булочку. Підійшла до сови, щоб підняти та віднести до столу, але вона захотіла спробувати підвестися самостійно. Поволі встала на ніжки, розправила крила і ступила кілька кроків. Повільно, наче щойно навчилась ходити, підійшла до столу і, змахнувши крилами, залетіла на стіл та сіла біля своєї тарілки. За сніданком знову підняли тему про її зникнення. Це дуже непокоїть її. Але як я можу повернути її назад, у те магічне пекло, яке влаштував “могутній” завідувач. Я ж щойно повернула її до життя. Розумію, що життя в тілі маленького птаха - така собі перспектива, але я знайду спосіб повернути її до справжнього життя.

Раптом згадала, що маю бігти. Сьогодні ж збори розлючених викладачів. Уявляю, як вони “зрадіють” новому розкладу. Я перевірила, чи зачинене вікно, щоб Жанет не вирішила повернутися до в’язниці, швидко одягнулася та побігла до дверей, захвативши сумку з підручниками. Зупинилася на мить, згадала про чашку, яку завжди забуваю принести в лаборантську. Швидко схопила і, зачинивши двері, побігла в універ.

Перед входом дістала чашку, наклала ілюзію і зайшла всередину. 

- Доброго ранку, пані Ліндо! - як завжди, привітно, промовив Стеф, - Бачу, з квіткою і справді все добре. Ви - чарівниця!

- Дякую, пане Стеф, - подивилася на чашку у своїй руці і, розписавшись у журналі, побігла на кафедру.

Добре, що я прийшла першою і ніхто не побачить моєї "квітки". Швидко зняла ілюзію і поставила чашку на столик. Через хвилину почула невдоволені крики викладачів і відчинила двері, щоб вони зайшли до лаборантської і не вчиняли галасу на весь університет.

- Прошу, зберігайте спокій! - промовила я голосно, вийшла в коридор і рукою запросила всіх увійти, - Дозвольте все пояснити, шановні!

Віола, як завжди запізнюється, а я маю заспокоювати цих оскаженілих магів-викладачів. Коли вони перестали лаятися, я спокійно повідомила, що пан Кирюлик зник, а його дисципліни розкидали серед усіх викладачів кафедри. Керівництво університету  вже розпочало пошук гідного кандидата на місце зниклого викладача, а поки що, для підтримки навчального процесу, всі мають долучитися до викладання.