Не Закохуйтеся В Автора

21

 

“З першого ж дня, коли нас зарахували на навчання, я пішов у місто шукати роботу. Протинявся вулицями до пізнього вечора. Заходив до крамниць, питав, чи не потребують вони вантажників, або, можливо, є  інша робота для мене. Заходив і в продуктові крамниці, і в книгарню, навіть в лікарню звертався. Ніде не було для мене місця.

Розчарований я пішов назад, аж раптом, почув звуки боротьби з маленького, на перший погляд, непомітного провулку. Провулок нагадував темний коридор. У мене спочатку промайнула думка, що не варто мені там нічого перевіряти, бо охопило моторошне почуття. Та стогін відволік мене від розмови з сумлінням і я побіг туди. Можливо хтось потребує моєї допомоги. Я ніколи не звертав уваги на магічні відчуття, які іноді пробивалися, бо цілком довіряв своїй фізичній силі і прикладній магії, якою володію від народження. Отже, відкинув почуття і побіг на звуки.

Провулок вузенькою стежкою повернув ліворуч і я опинився на широкій вулиці, яка освітлювалась яскравими вогниками рекламних вивісок та вітринами магазинів. Наче потрапив в інший світ. Та, згадавши, чому я сюди прийшов, почав шукати, прислухаючись. Звуки доносилися з-за будівлі, на якій красувалася вивіска “Гладіатор”. Подумав, що дуже дивна назва і що може бути там, за дверима цього закладу, та поволі пішов на звук боротьби. Дуже повільно, майже нечутно зайшов за будівлю і побачив, двох молодиків спортивної статури, які билися дуже завзято. Їхні обличчя були темними від кров’яних плям і синців.

Я, не довго думаючи, підбіг до них і “розкидав” у різні боки. Вони від несподіванки, майже в один голос крикнули:

- Що за чортівня? - й почали поволі підніматися з землі.

- Ти хто, взагалі, такий? - крикнув один, побачивши мене.

- Що тобі тут треба? - підхопив розмову інший і пішов у мій бік.

Я представився і пояснив, що почув звуки боротьби й прийшов на допомогу. У відповідь на моє пояснення хлопці зареготали і позакочували рукава, як я зрозумів, готуючись мене відметелити. Я намагався їх заспокоїти, щоб запобігти драки. Та де там? Хлопці  були налаштовані рішуче, отже у мене не залишилось іншого виходу, як прийняти бій.

Відбивався я від них двох довго, намагаючись не калічити. Але ж це не дуже чесно - двоє на одного. Та для мене то не біда, я пройшов гарну підготовку і мене ці хлопці зовсім не лякали. Поєдинок наш тривав допоки не відчинилися двері, на яких був напис “Запасний вихід”  і не пролунав чоловічий голос:

- Хлопці, час виходити на ринг! Де ви там?

Ці двоє вмить зупинилися і, полишивши мене, мовчки направилися до дверей, шепнувши щось тому чоловікові. Я провів їх поглядом і пішов собі. Але той чоловік покликав мене і наздогнав.

Він виявився адміністратором місцевого бійцівського клубу. А ті двоє - бійці, які “розминалися” перед рингом. Пояснивши, в чому тут справа, Грек, саме так він представився, запросив мене в середину, до клубу, бо має до мене пропозицію.

 

- Ви пропонуєте битися за гроші? Навряд чи це мені підійде, - впевнено відповів я йому і зібрався йти.

- Не відмовляйся, юначе! Якраз такому, як ти це й підійде, - наче до себе промовив Грек, поглядаючи на мої кулаки, які швидко гоїлися прямо на очах, - З твоїми неабиякими здібностями, ти міг би добряче заробляти, Владе.

Я погодився спробувати, але спершу мав подивитися, як тут все проходить та впевнитися, що бої проводяться за правилами. Якщо це не так, то я відмовлюсь. Я звик битися за правилами чесного бою, без використання заклять та вогняної міці.

Грек провів мене до зали і дозволив подивитися декілька раундів, а після цього вивів у коридор і назвав суму, яку зазвичай отримує переможець. Не погодитись я не міг.”

 

- І що тут такого секретного, чому раніше не розповів?  - суворо запитала я.

- Думав, та ні, був упевнений, що ти не схвалиш це і відмовлятимеш мене.

- Так, я не схвалюю і відмовлятиму. Люди там роблять ставки, а ти, як півень б’єшся їм на розвагу. Це не личить тобі, Владе. Припини і підшукай собі нормальну роботу.

- Я відмовлюсь, обіцяю, але трохи згодом. Якщо я одержу перемогу у фіналі ігор, мене зарахують до школи бойових мистецтв при нашому університеті, яка під патронатом пана Ламара.

- Це мене й непокоїть, коханий, - згадавши історію аспірантки Наталі та її чоловіка, сумно прошепотіла я.

От чого мені зараз не вистачало, так це нервувати ще за цю його школу. Чомусь накрило відчуття, що не варто зв'язуватися з Ламаром, принаймні зараз, поки я не розберуся з усім тим, що відбувається навколо нього.

- Та чого ти? Я ж завжди мріяв навчатися там. Але потрапити туди не так вже й легко, бо зараховують тільки найкращих бойовиків. Розумієш? Я покажу свої вміння і доведу, що вартий навчатися там.

Блакитноокий відчув моє занепокоєння і перевів тему, вимагаючи пояснень щодо пташки у моїй кімнаті. Я не мала вибору та й вигадувати неправду не хотіла, тому розповіла про таємничу кімнату з птахами і чорну книгу в кабінеті Патрика. Коротко переповіла про чудернацьку поведінку викладачів, пов'язуючи це зі своїми підозрами щодо діяльності Ламара і, щоб впевнитися самій, що не помиляюсь, розказала про загадкову смерть попередньої завідувачки Меланії та не менш загадкові зникнення Кирюлика, лаборантки Жанет та декількох інших працівників кафедри. 

- Ти розумієш, що твоє розслідування небезпечне? І чому ця сова опинилася в тебе?

- Розумію та не спинюся. Зрозумій, можливо я єдина, хто в змозі допомогти тим людям. А ця сова - це та сама “зникла” лаборантка Жанет Омніс. І опинилася вона в мене тому, що потребує допомоги.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше