Розділ 8

Я так і не змогла зізнатися Іллі у всьому. Не змогла ризикнути тими стосунками, що зародилися між нами.

Після першого побачення ми з Іллею почали зустрічатися щодня. Поруч з ним я відчувала себе по-справжньому добре. Нам завжди з надзвичайною легкістю вдавалося знайти тему для розмови, що захоплювала і його, і мене. Крім того, навіть просте мовчання у його компанії здавалося якимось особливим і приємним.

Знаходячись з Іллею, я забувала про все на світі та просто насолоджувалася тим, що він поруч. Це було дуже незвичне відчуття для мене, оскільки раніше зі мною не відбувалося нічого подібного, але я не хотіла, щоб воно зникало.

Усе в моєму житті відбувалося розмірено та стабільно, аж поки одного дня Олег під час вечері несподівано не заявив, що переїздить до Італії, щоб бути поруч зі своєю коханою Ніною.

— Увесь цей час я шукав роботу у Флоренції або десь поблизу, і ось нарешті одна логістична компанія затвердила мою кандидатуру на посаду їхнього менеджера, — повідомив двоюрідний брат, намазуючи шматок житнього хліба маслом.

Усі ми були в шоці, почувши цю новину. Я відклала виделку, розуміючи, що апетит повністю зник, бабуся Женя важко сперлася обома руками об стіл, а тітка Оксана і дядя Гриша перезирнулися, поглядами питаючи один в одного, що ж робити далі.

Ця ситуація була вкрай непростою. З одного боку, кожен з нас щиро бажав Олегові тільки добра, але з іншого боку, відпускати близьку людину на далеку відстань у чужу країну так важко. Він раніше ніколи не виїздив за межі України, тож опинитися у абсолютно іншому середовищі буде для нього ой-якою нелегкою задачею. Крім того, я ж залишусь тут без такої надійної опори…

— Ти впевнений, що хочеш цього? — першим з нас подав голос дядя Гриша.

— На всі сто відсотків, тату, — твердо запевнив його Олег, а тоді встав з-за столу та пішов до своєї кімнати.

Було очевидно, що він очікував не такої реакції від нас. Усередині мене спалахнув сором. У будь-якій ситуації Олег завжди підтримував мене, а я замість того, щоб зробити для нього те саме, першим ділом подумала про себе.

— Я спробую з ним поговорити, — повідомила я родичів і також залишила кухню.

Двічі постукавши в двері кімнати двоюрідного брата, я прочинила їх і обережно зазирнула досередини.

— Можна увійти?

— Чому ж ні? — знизивши плечима, відповів Олег.

Він стояв біля вікна і не відривав погляду від гойдалки, на якій каталися двійко дітлахів.

Опинившись у кімнаті, я одразу ж звернула увагу на те, що все довкола було, як не дивно, акуратно прибрано. Епітет "охайний" був абсолютно непритаманний для Олега, тож можна було зробити єдиний висновок — він уже активно почав готуватися до свого від’їзду.

Я сіла на диван, застелений сірим пледом з мікрофібри, і заговорила:

— Не ображайся, будь ласка, на нас. Ти ж чудово знаєш, що і твої батьки, і бабця Женя, і я — ми всі бажаємо тобі тільки добра. Просто це так несподівано та...

— Не варто це пояснювати, бо я й так усе розумію, — запевнив Олег, перебивши мене.

Він сів поруч зі мною та обійняв за плечі. Не знаю, скільки часу це тривало, але це неважливо. Головне — нам вдалося досягти взаєморозуміння.

— Я сумуватиму за тобою, Олежко, — врешті промовила я, порушуючи тривалу мовчанку.

— Я теж, Катрю, — він зробив паузу, а тоді додав: — Я знаю, що ти зараз дуже зблизилася з Іллею, і щиро радий за ваше щастя, але… Не нароби, будь ласка, дурниць.

Я одразу ж зрозуміла, що саме двоюрідний брат має на увазі. Проте поки я не була відкрити Іллі очі на правду. Колись це, звісно, треба було сказати, але не зараз.

— Я спробую.