Розділ 4

Аріна

Я не одразу зрозуміла, що розповідати Єгору про своє особисте життя, а точніше його відсутність, — це невиправна помилка. Він так здивовано дивився на мене, наче не міг повірити, що існують дівчата, які ніколи не мали стосунків. Мабуть, для його розгульного типу життя такі речі є неприйнятними.

— У тебе такий вигляд, наче я сказала тобі щось нереальне, — пробурмотіла я, глянувши в сторону Єгора.

— Насправді це не дуже дивно, враховуючи, що ти не вмієш спілкуватися з хлопцями, — сказав він задумано.

Хлопець відклав книжку та зручніше сів на дивані. Він трохи повернувся в мою сторону та почав надто уважно розглядати мене. Я трохи зніяковіла від цього та опустила голову.

— Ну, от! — голосно мовив Єгор. — Навіщо ти ховаєш погляд? Хлопці люблять, коли дівчата дивляться на них.

— Мені не подобається те, як ти витріщаєшся на мене.

Я роздратовано склала руки на грудях, бо цей Єгор справді надто сильно дратівливий.

— Усе нормально, Аріно! Я розумію, що ти не звикла до уваги зі сторони хлопців, але тобі треба вчитися сприймати її. Якщо ти будеш ховатися, соромитися та ніяковіти у присутності чоловіка, то ніхто тобою не зацікавиться.

— З чого ти взяв, що мене взагалі це хвилює? — обурилася я. — Мені добре самій.

— Типова відповідь самотньої дівчини, — пробурмотів Єгор. — Вам усім на словах так добре самим, а потім ви плачете вночі в подушку, бо ніхто не побажав вам спокійних снів. Невже тобі ніколи не хотілося цієї казкової романтики?

Я підняла брови, глянувши на нього. Він серйозно зараз говорить мені про романтику? Це змусило мене засміятися.

— Ти жартуєш? — спитала я. — Романтика буває лише спочатку, а потім у стосунки втручається буденність, або якісь треті особистості, що все руйнують. Кохання — це лише біль, Єгоре.

— Ніхто й не говорить тобі про кохання. Воно не існує, але є схожі почуття, які змушують обох людей жити одне з одним, насолоджуватися спільним проживанням.

— Це точно не про нас з тобою, — зауважила я.

— До чого тут це? — Єгор закотив очі. — Ми з тобою просто вимушені співмешканці. Можеш не хвилюватися, Аріно. Я не планую цікавитися тобою. Ти не в моєму смаку.

— Аналогічна ситуація. Ти не подобаєшся мені. Зовсім.

— Але тобі сподобався той... — Єгор задумався, намагаючись пригадати.

— Діма, — прошепотіла я. — Не те щоб сподобався... Він справді здається хорошим і розумним. А ще у нього дуже красиве світле волосся. Воно трохи довше, ніж у тебе, майже до плечей. Знаєш, тільки тепер зрозуміла, що мені завжди подобалися блондини. Навіть серед Месників я обирала Тора, бо він такий світловолосий красень з блакитними очима. Звісно ж, велику роль грає те, що він все-таки бог грому.

— У міфології Тор описується рудоволосим та з рудою бородою, — сказав Єгор, а я трохи скривилася. — Думаю, що тобі таки просто подобається актор.

— Мабуть, ти маєш рацію, — все ж погодилася я. — Кріс Гемсворт — один з кращих, і він справді красень.

— Міг би подумати, що ти закохана у нього, — пробурмотів хлопець, примруживши очі, — але повернемося до початку. Значить, тобі подобається цей Діма, бо він схожий на твого улюбленого актора?

— Ні, не тому! Мені важливіше, що у хлопця в голові, а не зовні. Ти навіть не уявляєш, як важко знайти справді розумного чоловіка.

— Не уявляю, бо я не шукаю чоловіків. Аріно, чому ти думаєш, що усі представники протилежної статі — тупі? Здається, пахне сексизмом.

— А мені здається, що когось дуже сильно зачепив той факт, що жінки все ж розумніші, — сказала я, усміхнувшись. — Це доведено наукою, Єгоре.

— Ми можемо довго про це сперечатися, але мені не хочеться витрачати час даремно. Виходить, що цей твій Діма не з тупих.

— Він не мій, — фиркнула я.

— Поки, — додав Єгор. — Думаю, що ти його цікавиш не менше.

— Звідки така впевненість?

Я косо подивилася на хлопця, піднявши одну брову. Він просто розвів руками, наче відповідь була очевидною. Мені не дуже подобалося те, що ми взагалі розмовляли про моє особисте життя.

— Якщо ви обоє берете участь в цій експедиції, то це означає, що у вас багато спільного. Йому точно потрібна розумна дівчина. Я впевнений, що він не з тих хлопців, які шукають розваги на ніч. Він хоче когось, хто поділятиме його захоплення, з ким він буде відчувати себе у своїй тарілці, кому він довірятиме та з ким буде мати спільні теми для розмови. Йому потрібна цікава дівчина. А ти, Аріно, саме з таких.

— І що ти хочеш мені цим сказати? — спитала я.

— Що тобі не варто втрачати такий шанс! Ти можеш нарешті влаштувати своє особисте життя з людиною, з якою тобі буде комфортно.

— Чому тебе взагалі це цікавить?

— Не ображайся, — Єгор підняв обидві руки, наче здавався, — але мені шкода тебе.

— Вибач? — перепитала я, насупившись.

— Ти хороша дівчина, і заслуговуєш бути щасливою. Своїми постійними відмовами, сумнівами та пошуками ідеального ти можеш упустити своє. Мені не хочеться, щоб ти була старою дівою з горою книжок та котами.

Я мало не засміялася вголос. Що це за дурний стереотип, коли самотність описують з книжками та котами? Звісно, я розуміла, що інколи аж занадто перебірлива, але я справді всього лише чекаю своє. Не знаю, Діма це чи хтось інший, але... Може, варто спробувати?

— Я втомилася, — пробурмотіла тихо та піднялася з дивана. — Зранку треба рано прокидатися.

— Відпочивай, — сказав Єгор і чомусь мило усміхнувся мені. — Краще випий знеболювальне, бо ти не заснеш через біль від сонячних опіків.

Могла б подумати, що він хвилюється за мене, але я була впевнена, що за цим щось ховається. Цей Єгор був занадто підозрілим. Я відчувала, що він грає у якісь свої ігри. Та і пробита шина — це не просто збіг. Він точно до цього причетний. Скоро я виведу його на чисту воду.

Цієї ночі я таки не заснула. Зранку знову довелося йти на місце розкопок для подальших досліджень. Того разу я обрала більш закритий одяг, щоб максимально сховати свою шкіру від сонця. Роботи було надто багато, адже було складно щось знайти. Ми викопали невеликий шурф на місці розкопок аж до материнської породи ґрунту, але так і не знайшли нічого.

Усі наступні дні займалися тим, що обережно розширювали шурф, переглядаючи кожен клаптик землі. Це було складно, бо ми майже весь день перебували під пекучим сонцем.

Нарешті я дочекалася п'ятниці. Це означало, що попереду було два дні вихідних, які я проведу у своє задоволення. Було б добре, якби ще той Єгор кудись зник. Ми хоч і бачилися рідко, але він кожного разу питав про мої стосунки з Дімою. Це мене вже починало дуже сильно злити. Я намагалася пояснити йому, що ми з ним всього лише колеги. І це була правда. За цих декілька днів Діма зовсім не проявив до мене своєї уваги.

— Усе, закінчуємо! — голосно сказав Євген Олександрович, що був керівником нашої експедиції.

Чоловік втомлено витер обличчя, яке було брудним та спітнілим від важкої роботи. Я вибралася з шурфу та підійшла до пляшок, у яких була вода.

— Дімо, вилазь звідти! — трохи роздратовано крикнув керівник.

Я розуміла, що він злився, адже за цих п'ять днів ми нічого не знайшли. Не хотілося б повернутися додому з порожніми руками, але я була впевнена, що все ще попереду.

— Одну хвилину, — мовив хлопець, перебираючи маленькою лопаткою ґрунт. — Тут щось є.

Я помітила, що він сховав щось у долоні та швидко виліз з шурфу. Євген Олександрович одразу ж підійшов до нього. Хлопець усміхнувся та передав йому знахідку. Чоловік зацікавлено розглядав щось у своїй долоні. Потім він підняв цю річ проти сонця та почав роздивлятися її, примруживши очі.

— Схоже на золоту монету, — задоволено сказав він. — Ну, хоч щось. Молодець!

Він поплескав Діму по плечі, а сам поклав монету спочатку в маленький пакетик, а потім у дерев'яний ящик для знахідок.

— Думаю, що вже з наступного тижня нам вдасться знайти тут щось справді цінне, — мовив Діма та підійшов ближче до керівника.

Вони про щось тихо говорили, а я вирішила не підслуховувати, тож знову потягнулася до пляшки з водою. Варто було б змити руки від бруду. Самій важко зробити це, тому я почала оглядатися по сторонах. Усі вже встигли піти геть. Я важко видихнула, намагаючись однією рукою втримати пляшку.

— Допомогти? — почула біля себе голос Діми.

Я мило усміхнулася, коли зустрілася з його зеленими очима. Він з таким теплом дивився на мене, що я відчула всередині щось особливе.

— Було б чудово, — погодилася я.

Діма забрав у мене пляшку. Я трохи опустила руки, а він нахилив пляшку так, що вода невеликим струменем лилася на мої долоні. Я швидко помила свої руки, а тоді допомогла йому зробити те саме. Діма витер серветкою свої долоні та уважно подивився на мене, широко усміхаючись.

— Хотів запропонувати тобі зустрітися на вихідних, — мовив він.

— Побачення? — мало не закричала я.

Діма голосно засміявся. Мої щоки почервоніли від сорому, а я відчула себе останньою ідіоткою.

— Я ж обіцяв тобі показати знахідки з минулих розкопок, — пояснив хлопець.

— О, так-так! Я пам'ятаю.

— Думав, що ми могли б зустрітися завтра, але...

— Я згодна, — погодилася я занадто швидко.

Це було зовсім не схоже на мене. Зазвичай я уникала будь-яких зустрічей з хлопцями, а тут він запропонував мені зустрітися за межами роботи, а я одразу ж погодилася.

— Але Євген Олександрович сказав, що ці вихідні я проведу в його дослідному кабінеті, — продовжив хлопець і закотив очі. — Він хоче визначити, що це за монета, а йому потрібна допомога.

— Зрозуміло.

Я натягнуто усміхнулася, щоб він не подумав, що я засмутилася через те, що не зможу побачитися з ним.

— Але якщо ти згодна, то ми могли б зустрітися іншим разом, — запропонував Діма.

— Так, звісно!

Він кивнув, усміхнувшись мені. Я на коротку мить дозволила собі помилуватися ним. Він був справді красивим хлопцем з такими привабливими зеленими очима. Його зріст був трохи більше як метр сімдесят, а сам Діма був доволі струнким та підтягнутим.

— Вже час розходитися, — сказав він. — До зустрічі в понеділок!

Хлопець підморгнув мені та попрямував у сторону свого скутера. Я здивовано дивилася йому вслід. Що це щойно було? Мені ніколи хлопці не підморгували. Це змусило мене усміхнутися.

Додому я повернулася в прекрасному настрої. Навіть Єгор це помітив, але я проігнорувала його та просто пішла до себе в кімнату, щоб відпочити. Цю ніч я так міцно спала, що ледве прокинулася о десятій ранку. Нарешті змогла виспатися за останній тиждень. Я виглянула з вікна та помітила, що на вулиці було дуже сонячно. Ідеальний час для того, щоб покупатися в морі.

Я швидко прийняла душ та привела себе в порядок. Потім одягнула роздільний купальник блакитного кольору. Я не звикла одягатися так відверто, але для пляжу це було цілком нормально. Зверху накинула довгий синій сарафан. Я схопила у руки великий рушник та побігла на перший поверх. Помітила Єгора на терасі, що сидів за столиком, тримаючи в руках чашку з кавою.

Я теж вийшла на вулицю, щоб попрямувати до пляжу.

— Кудись ідеш? — зацікавлено спитав Єгор, розглядаючи мене.

— Купатися, — відповіла я, показуючи рушник у руці.

— А я думав, що у тебе побачення.

Я кинула на нього різкий погляд, але йому було абсолютно байдуже. Він продовжував розслаблено сидіти на стільці.

— Діма хотів зі мною зустрітися, але це не побачення.

— А що? — Єгор підняв одну брову. — Ділова зустріч?

— Можна і так сказати, — пробурмотіла я. — Він просто хотів показати мені знахідки з минулих розкопок.

— Як цікаво. Та все ж можу з упевненістю сказати, що він мав на увазі, що це буде побачення.

— Ні! Діма сам говорив, що це мала бути всього лише звичайна зустріч.

— Він не хотів тебе злякати, — впевнено сказав Єгор, дивлячись щось у своєму телефоні. — Ти й так постійно напружена та перелякана.

— Про що ти? — спитала я, насупившись.

— Про те, що ти боїшся чоловіків, — відповів хлопець. — Можеш не заперечувати цього, Аріно.

— Якби я боялася чоловіків, то не жила б з тобою, — огризнулася я.

— Я не про це. — Єгор уважно подивився на мене. — Ти боїшся тих, хто проявляє хоч якусь зацікавленість у твою сторону.

— Ти не знаєш цього.

Єгор закотив очі та кинув свій телефон на стіл. Він сперся щокою на свою руку, дивлячись на мене. Я ж склала руки на грудях та гордо підняла свою голову.

— Тебе так легко читати, Аріно. Ти як відкрита книжка, яку просто гортаєш сторінка за сторінкою. Навіть усі твої емоції можна побачити на твоєму обличчя. Ти нахмурила свої брови, бо злишся, що я говорю правду. О! А тепер ще й очі примружила, показуючи, що не довіряєш мені. — Єгор тикнув своїм пальцем у мою сторону. — Тобі треба бути впевненішою у собі, а ще варто попрацювати над своєю самооцінкою. Якщо наступного разу той Діма запропонує тобі зустріч, то краще відмовся.

— Чому?

— Не будь легкодоступною. Ти ж хочеш, щоб у тебе по-справжньому закохалися? — спитав хлопець. Я мовчки кивнула. — Помітив, що ти постійно в усьому сумніваєшся. Ти з тих дівчат, які хочуть, щоб їм доводили почуття. Зроби так, щоб Діма добивався тебе. Тоді ти будеш впевнена, що справді небайдужа йому.

Я задумалася, адже здавалося, що Єгор має рацію. Я так легко погодилася на те побачення, що Діма тепер точно думає, що подобається мені. Та я зовсім не певна, що подобаюся йому теж.

— У тебе нема досвіду в стосунках, — подовжив Єгор, — тому я не здивований, що ти робиш неправильні кроки. Та все ж можу допомогти тобі, щоб ти змогла підкорити серце свого коханого.

— Навіщо тобі це? — підозріло спитала я.

— Мені нудно, — просто відповів хлопець. — Я справді хочу, щоб у тебе все було добре. Навіть в особистому житті.

— То ти будеш моїм вчителем у стосунках? — перепитала я, насупившись.

Це було максимально по-дурному. Єгор не з тих чоловіків, яким я могла б довіритися, але він все ж більше знав про стосунки, аніж я.

— Наставником, — виправив хлопець. — Ти не встигнеш отямитися, як Діма закохається у тебе.

— Чекай, я ще не отямилася від твоєї пропозиції.

Єгор піднявся зі стільця та зупинився навпроти мене. Я підняла свій погляд на хлопця, що справді був надто високим.

— То як, погоджуєшся? — спитав він.

— І що ти хочеш отримати за це? — поцікавилася я. — Не думаю, що вирішив допомогти мені по доброті душевній.

— Нічого, — відповів Єгор. — Це буде цікавий експеримент. Заодно перевіримо, чи дійсно я такий профі у стосунках?

Я декілька секунд уважно дивилася на нього, але його пропозиція здалася мені цілком цікавою. Я справді нічого не тямлю в тому, як варто поводитися з хлопцями. Уже сьогодні встигла осоромитися біля Діми, коли заявила йому, що наша зустріч — це побачення. Я вагалася, що знову ж таки підтверджувало слова Єгора про мої постійні сумніви.

— Гаразд, — все ж погодилася я, — але якщо раптом з цього нічого не вийде, або я передумаю, то ми одразу ж зупиняємо цю гру.

Єгор задоволено усміхнувся та протягнув мені свою долоню, наче ми були діловими партнерами, що щойно прийняли важливу угоду.

— По руках! — сказав він, коли я все ж потиснула його долоню.

— І коли перший урок, учителю? — зацікавлено спитала я.

— Просто зараз!