Глава 3

— Саша, Паша, це дядько Ігор, а не батько, — у вітальні з'являється струнка рудоволоса дівчина десь під тридцять, а до мене все ніяк не доходить, про що вона каже. Я в усі очі таращусь на близнюків, зовсім крихітки ще, вони щасливо притискаються до... Юри?.. і белькочуть щось наперебій.

В моїй голові панує справжня плутанина. Який Ігор? Чиї це діти? Що відбувається? Хто ця дівчина?

— Мам, це тато! - вигукує один з хлопчиків, вказуючи пальцем на чоловіка.

— Сонечко, тато ще не повернувся з роботи, а це дядько Ігор. Просто він збрив бороду, - м'яко пояснює їх мати і переводить погляд на.. Ігоря.

— Так, не нийте, інакше після вечері не отримаєте подарунки. А в мене їх цілий багажник! — нарочито суворо вимовляє чоловік і діти починають радісно верещати.

Реальність крутиться перед очима, я чіпляюся за неї, дивлюся то на близнюків, то на до болю рідне обличчя чоловіка і ніяк не можу вловити суть того, що відбувається.

— Ігор, рада тебе бачити. Ми вже було подумали, що ти залишишся в Америці назавжди, - дівчина цілує його в щоку і я помічаю яким поглядом він дивиться на неї. Цього просто неможливо не помітити. На якийсь час він зависає, в очах спалахує вогник, рука недозволено довго затримується на її талії. Весь його вигляд виражає обожнювання і радість зустрічі.

— Як я можу залишити вас всіх тут, Карина? - посміхається він, відійшовши від ступору і зовсім забувши про те, що я все ще тут. В декількох кроках від них. Прямо під високою пальмою в горщику, крадькома спостерігаю за тим, чого вже точно не повинна бачити.

Вони про щось перемовляються, але їх голоси звучать у моїй голові настільки приглушено, що я навіть не вникаю в суть. Я все ще дивлюся на близнюків, які щасливо стрибають навколо нас, на чоловіка, якого чомусь звуть не Юрою, а Ігорем, і серце зводить від розуміння. Здається, я видаю якийсь здавлений стогін, тому що всі погляди вмить спрямовані на мене. Очі Карини розширюються від подиву, недовірливо проходяться по мені, вивчаючи й оцінюючи.

— А це хто? - хмуриться вона.

— А, це... це моя дівчина, - видає Юра... Ігор, а потім підходить до мене, кладе руку на талію і притягує до себе. Я відчуваю як тремтить моє тіло. Як стукає пульс у скронях і як смикаються м'язи обличчя, коли я намагаюся зобразити посмішку. Я хочу запитати що тут відбувається, в яку гру вони грають, хочу переконатися, що це просто чийсь дурний жарт, але голос, що пролунав позаду нас, розбиває всі мої тендітні надії.

— Брат, ну нарешті!

Голосно і радісно. З такими знайомими інтонаціями.

— Як же я скучив, старий!

До такого не можна бути готовою. Та таке навіть уявити неможливо! В очах двоїться, тому що переді мною двоє абсолютно однакових чоловіків. Від одного з яких я вагітна.

— А хто твоя чарівна...

Юра застигає на півслові. Його очі розширилися від подиву, він розгублено переводить погляд на Ігоря, а потім переляканий на дружину, але зрозумівши що ніякого скандалу не намічається, прокашлюється і награно бадьоро задає питання:

— А хто твоя супутниця?

— Це...

Ігор замовкає, тому що гадки не має як мене звати, я розумію.

— Вікторія, — відгукуюся сиплим голосом, намагаючись впоратися з тремтінням. А ще не зірватися і не влаштувати істерику. Ігор немов відчуває моє бажання зіпсувати сімейну вечерю, накриває мою долоню своєю і з силою стискає її, наказуючи взяти себе в руки.

— Приємно познайомитися. Я Юра, — через його різкі рухи, фальшиву усмішку і бігаючому по сторонах погляду, я розумію, що він на взводі від моєї несподіваної появи в їхньому будинку.

— А я Карина, дружина Юрія. Привіт, милий,  — дівчина підходить до нас і я, наче в сповільненій зйомці, спостерігаю за тим, як їхні губи стикаються. Губи, які цілували і пестили мене, зараз дарують ніжний поцілунок іншій.

— Пробачте, мені щось недобре, — я з останніх сил стримую  істерику і сльози. Намагаюся вирватися з обіймів чоловіка, але він наполегливо притискає мене до себе, не даючи зробити й кроку в бік дверей.

— Ми вчора з Вікою добре відсвяткували моє повернення, і її досі мучить запаморочення. Зроби кілька глибоких вдихів і розслабся, люба, ти зовсім не вмієш пити, — повільно й з натиском вимовляє він.

Я дивлюся куди завгодно, тільки не на Юру. Смиренно стою на місці, не бажаючи показувати наскільки вражена  правдою, що відкрилась мені. І тим, що Ігор вирішив пограти зі мною, представившись своїм братом, а потім занурити в реальність. Брудну реальність. А ще тим, що чоловік, який так солодко розповідав яка я гарна і як йому зі мною добре, насправді виявився одруженим.

Ми мовчки стоїмо один навпроти одного, повітря навколо наелектризоване, одне невірне слово чи рух і все вибухне. Я розгублено оглядаюсь по сторонах, намагаючись знайти спосіб втекти з цього будинку і помічаю зіткнення поглядів братів. Наче вони ведуть уявну розмову, де Ігор каже: «Я все знаю», а Юра відповідає: «Тільки спробуй вибовтати щось зайве при моїй дружині».

Карина ж з неприязню поглядає на мене, ніби знає що я була в одному ліжку з її чоловіком, а не Ігорем. По виразу її обличчя можна зрозуміти, що вона вважає мене негідною їх сім'ї і не розуміє, що саме в мені знайшов Ігор, який як дві краплі схожий на її чоловіка.