Глава 2

 Прокинувшись у 11 годині, я одразу подумала про сьогоднішню зустріч. У  мене появилося дурне відчуття що буде щось дуже погане. Але ж , що зі мною може статися, у людному парку? Тому поснідавши, я ще подивилася декілька серії. Згадавши про годинник, я  замітила що уже 3 години, а мені ще добиратися до місця зустрічі з 30 хв. Я довго думала як зав'язати волосся, бо якщо я піду з розпущеним, це буде просто жахливо,так як в мене густе довге кучеряве волосся. Тому я просто заплела високий хвіст. Одягнула чорний топ, і такого ж кольору шорти з високою талією, і звісно ж улюблені білі кроси. Фарбуватися я не стала, все-таки ж не надовго іду. Тож узявши, сумочку з телефоном, грошима і ключами, я вирушила з досі не спокійним серцем, на зустріч.

 Підійшовши до фонтану, я не побачила Ігоря, тому я вирішила йому  написати.

-" Привіт, я уже на місці, ви де?"

 Я прочекала 10 хвилин, він так і не відповів. Мені вже захотілось піти додому, подумавши що це був якийсь розіграш, але тут мене хтось гукнув. 

 - Єва, чекай.- почула я за спиною.

 - Ігор, я думала ти мене надурив, і хотіла уже піти додому. А ти що один? - помітила я що він без брата підійшов до мене.

 - Вибач, що заставив чекати, Саша підійде пізніше, ми можемо піти у кафе кави випити, поки будемо чекати на нього.

 - Я звісно не проти піти у кафе, але твій брат Саша уже мені не подобається, - сказала я щиру правду, - бо якщо сказав, що вільний в певну годину, то потрібно було прийти. 

 - Так, він тяжка людина, але хороший брат і друг, - ця інформація мені не цікава.

 - Можливо, але всеодно, він повинен був прийти із тобою. Ладно, годі про погане ходімо у кафе

 - Пішли

 Ми пішли у кафе, яке знаходилося в декількох кроках від фонтану. Там дуже смачна кава, я постійно тоди ходжу. Я замовила, латте з медом і корицею, а Ігор латте із солоною карамеллю.

 - В тебе смак як у моєї подруги, вона теж обожнює таку каву.

 - Значить ти обов'язково мусиш нас познайомити, - сказав він із дитячою усмішкою на обличчі.

 - Звісно, але дам тобі інформацію одразу, її 19 і вона уже закохана .

 - Ну все дама мого серця уже зайнята, і воно розбилося на мільйони уламків, - він це сказав з таким наіграним сумом що я майже не повірила. Але ми не стрималися і розсміялися із цього.

 - Доречі я хотіла у тебе запитати, як ти почав фотографувати?

 - Не повіриш, але ця любов до фотографії у мене від брата.- сказав сміючись.

 - Ти любиш свого брата, мабуть він і не такий поганий. До речі ми ще довго будемо чекати його величність. - з'язвила я.

 Але він мовчав. За наше недовге знайомство я зрозуміла,це на нього не погоже, тому піднявши погляд на Ігоря, я замінила, як він ледь стримує сміх і дивиться, то на мене, то за мою спину. І до мене дійшло що мабуть його величність прийшов. 

 - Його величність вирішив все-таки прийди на аудієнцію до вас міледі.- сказав з не меншим сарказном він, як і я завжди кажу.

 Можливо б я тоже почала язвити, але почувши цей баритон голосу. Моє серце зупинилося, не може бути що це він, через стільки років. Тому я зібралася з усіма силами і обернулася. Хлопець стояв на проти мене, і я не вірила або не хотіла вірити що це він. 

-Ну знайомтесь Саша це Єва, Єва це Саша,- почав розмову Ігор поки ми не зводили погляду один з одного.

 І тут то мені прийшла ідея, зробити вигляд що я його не згадала.

-Приємно познайомитися,- сказавши це з усмішкою на обличчі я протягла руку.

-І мені, Єва доволі не звичайне ім'я, вам личе,- сказав з такою ж наіграною усмішкою як і я, ми пожали руки один одному. Я вже і забула які теплі руки в нього. Як я зрозуміла він також вирішив робити вигляд, що мене не знає, або він мене справді не пам'ятав, і якщо це так я буду тільки рада. І сів коло брата на проти мене.

-Так що яка тема для статті? - почав він розмову, і я була вдячна що одразу по справі.

- Я пишу статті для журналів про психологію. І мені дали таку тему на якій я взагалі не розуміюсь. "Про що думають хлопці коли знаходяться, із коханою дівчиною". Я спитала як я маю це написати, на що мені відповіли,щоб я питала у людей.

-То в чому причина, чому ти не можеш написати?

- Саша акуратно, говори з нею на ви, бо вона мене прибила б вчора коли я самостійно вирішив на ти звертатися,- сказав Ігор.

-Ок. Давайте перейдемо на ти, ви згодні?- він сказав з веселістю в голосі, ніби це його забавляє. Але сподіваюся це від ситуації йому весело, а не від того що ми вже давно на ти перейшли.

-Гаразд давай на ти, і як я маю написати, підходити до людей і питати чи що, для мене це занадто.

-Ти ж можеш запитати у свого хлопця,- коли він це сказав, вони обоє почали на мене дивитися, очікуючи відповідь.

- В мене немає хлопця. І взагалі давайте далі по справі, скільки буде коштувати?

- Вартість, точну я скажу після написання, нам треба буде якось зв'язуватися, якщо в мене виникнуть питання. Давай мені свій номер.

- Ти ж можеш в мене зараз спитати все що тобі потрібно знати.

- А якщо я щось забуду спитати  

- Кароче все переставайте спорити, Саша я тобі дам номер вдома, Єва ти ж не проти в цьому ж ні чого такого.

- Добре,- здалася я тож не скажу що я не хочу щоб в нього був мій номер, бо прийдеться все обясняти.

Тут в Ігора задзвонив телефон.

-Я зараз прийду,- тут мені захотілося його умовляти щоб він не оставляв нас двох разом.

Ігор вийшов на вулицю говорити по телефону, а Саша відкинувся на спинку стола, і дивився на мене з своєю самодоволіною фірмовою улибкою. Я взяла телефона, і робила вигляд що я його не замічаю. Тут він придвинувся до мене ближче.

-Ти що ми далі будемо грати, що ми незнайомі?

 Тут мені захотілося провалитися під землю, але я вже не та що була раніше, і мене не так легко зламати.

-А хіба ми знайомі?- сіла я також в таке положення що і він, і ми були занадто близько один до одного, але на цей раз я не здамся.