Розділ 4. ЦІКАВА ЗНАХІДКА НА ПІВДЕННОМУ ПОЛЮСІ

Після смачної страви і незабутніх миттєвостей пристрасних любощів Константінос з Барбарою повернулися до своїх прямих обов’язків. Командир «Пенелопи» знову пропустив через бортовий комп’ютер останню порцію даних отриманої від розвідувально-охоронної системи «Фіалка». Нічого важливого, здатного привернути його увагу, у новій інформації не було. Величезна каракка продовжувала прямувати до Синевиру з незмінною швидкістю. Інший, нерозпізнаний корабель і надалі вправно ховався в безмежжі космічного простору, хоча розрахунки показували що і він рухається в сторону планети.

Капітан Канаріс подумки невдоволено хмикнув віддаючи належне професійним навикам командира чужинського зорельоту. Він був майстром маскування і продумав свій план дій досконало. Непомітно вискочив з гіперпростору прикриваючись масивною тушею «Вальгалли», а тепер невидимкою наближався до планети. Мета такого потаємного візиту в цей світ залишалася нерозгаданою загадкою для Константіноса і він не став ламати собі голову над цим. Капітана «Пенелопи» зараз більш цікавили технічні питання. Канаріс був досвідченим «космічним вовком» і прекрасно знав наскільки складно буває синхронізувати одночасний вихід з гіперпростору двох кораблів. Навіть у військово-космічному флоті республіки на таке були здатні одиниці командирів, адже найменша похибка в розрахунку, найдріб’язковіша помилка будь-якої бортової системи могла привести до корабельної катастрофи. Тут ризики від такої операції були в сотні раз вищим, адже незнайомець здійснював вихід з гіперпростору разом з цивільним ваговозом. Яким же асом повинен бути командир невідомого зорельота, що наперед вгадував і вміло підлаштовувався під всі маневри капітана каракки. А може й не підлаштовувався, може вони все ж синхронізували свої дії? Тоді виходить, що обидва кораблі в змові і проводять якусь спільну операцію. Але яку, до біса? Тут треба було добряче покумекати і почати варто з тої інформації, що у нього вже була.

Канаріс знову пройшовся по тих крихтах інформації, що стосувалася сигнатури двигунів невідомого зорельота. Нічого особливого, звичайний двигун для переміщення в планетарних системах, який міг стояти як на маленькому винищувачі, так і на галактичному крейсері. Ну крейсер це явно перебільшення, бо тоді імпульс для зміни вектору руху був би значно потужніших. Той що зафіксували сенсори належав ймовірніше всього кораблеві класом не більше фрегат. На жаль працював він лічені секунди тому встановити фірму-виробника не вдалося. Та сумнівів в тому, що ця парочка не співпрацює разом у Константіноса майже не залишалося. Відразу ж виникало запитання про ціль такої співпраці. Версія що це звичайні контрабандисти видавалася малоймовірною.

Що стосувалося каракки, то портом її приписки як свідчив довідних торгового флоту була одна з планет Берберської конфедерації. В місткі трюми транспорту могло розміститися багато чого, від звичайної плавучої риболовецької бази до повноцінного десантно-штурмового куріння з усім його особовим складом та бойовим оснащенням. Хто зараз зафрахтував це космічне корито вияснити було практично нереально. У освоєному всесвіті існувала тьма-тьмуща підставних фірм які дозволяли надійно приховати справжнього власника будь-якого цивільного зорельота.

Відклавши свої безрезультатні дослідження Канаріс зиркнув на Барбару, що вмостилася поряд нього й собі щось чаклувала на клавіатурі бортового комп’ютера. Варто було дати їй прямий доступ через імплантат до всієї накопиченої інформації, та головний комп’ютер «Пенелопи» просто не допустить цього через свої протоколи безпеки. Такий близький зв'язок був доступний тільки йому як єдиному командиру шлюпа. Всі інші повинні були працювати зі звичних терміналів.

Зауваживши на собі погляд Константіноса Барбара лукаво примруживши очі поцікавилася:

– Що за тривожні думки не дають спокою моєму капітану?

– Та той клятий невідомий корабель що маскує свою присутність в системі, – роздратовано буркнув Канаріс.

– Так розрахунки показують, що до планети він наблизиться майже через дві доби. Тоді й будемо перейматися його присутністю. А поки ще маємо трохи незайнятого часу, чи не міг би ти виконати одне моє прохання?

– Яке саме? – здивовано запитав командир «Пенелопи».

– Я би хотіла ще раз оглянути те місце де знаходилася база контрабандистів.

– Для чого? Після бою з наркоторгівцям там залишився лише оплавлений лід. Зрештою ми ж в минулому вже там висаджувалися і нічого цікавого не знайшли.

– Знаю, але огляд ми тоді робили поспіхом, могли щось не зауважити та пропустити.

Канаріс на мить задумався. Йому зовсім не хотілося залишати свій корабель без нагляду. Автоматика – автоматикою, а живий людський інтелект вона не у всіх екстремальних випадках здатна замінити. Та з іншої сторони спуск на поверхню планети не повинна зайняти багато часу, а якоїсь неординарної ситуації найближчим майбутнім наче не передбачалося. Тому чому не виконати прохання коханки і трохи не розвіятися? Навряд чи на кризі Південного полюса Синевиру вони знайдуть щось варте, та хоч ноги розминуть.

Перемкнувши управління «Пенелопи» на бортовий комп’ютер Константінос піднявся зі свого капітанського крісла і сказав:

– Гаразд. Вмовила. Летимо.

За лічені хвилини вони сиділи в кабінці корабельного вельбота, що швидко спускався на поверхню планети. Синевир зустрів візитерів пронизливим вітром та колючим морозом і Канаріс був надзвичайно радий тому, що їхні комбінезони надійно захищали їх від такої несприятливої погоди. Разом вони обійшли всю територію колишнього табору Гільдії Вільних Торгівців і звісно нічого цікавого там не знайшли. Бій між наркоторгівцями та контрабандистами був настільки запеклим, що від бази практично нічого не залишилося. Якісь обвуглені фрагменти що поодиноко стирчали серед білосніжного покривала.