Розділ 9. ФАЛЬШИВА ОПОЛЧЕНКА

Коротка інформація від Барбари про те що Синевир атакована невідомим агресором і мадам Віталіна взята в полон неабияк спантеличив Роксолану Барчук. Жінка спробувала було увійти в кіберпростір планети, та несподівано виявилося що готельна мережа відключена від зовнішнього світу. Замість звичних інформаційних сайтів імплантат колишньої космодесантниці знаходив лише численні блокпости, а потім взагалі змушений був перервати зв'язок щоб уникнути атак агресивних вірусів.

Барчук спантеличено поверталася в зал де відбувалося зібрання прихильників віконта Джузеппе коли її перестрів збентежений Григор:

– Куди ти зникла? – схвильовано промовив чоловік – Тут таке твориться?

– Що трапилося? – здивувалася жінка.

– Нарешті сталося те про що ми так мріяли і про що говорили щойно. Нашого недолугого короля не стало і владу над планетою бере в свої руки віконт Джузеппе.

– Тобто? Як не стало короля?

– Подробиць я не знаю. Поки ти була відсутня нам сказали що монарх вбитий невідомими терористами. Зараз всі прихильники віконта записуються в ополчення. Ти з нами?

Роксолана не вагаючись кивнула головою на знак згоди. Вони пройшли в готельний ресторан де вже вишикувалася вервечка охочих вступити в ополчення віконта Джузеппе. Коли надійшла черга Барчук підстаркуватий коротун з допотопним планшетом в руках запитав у жінки:

– Прізвище, ім’я та рід занять?

– Барчук Роксолана, колишня хорунжа десятого десантно-штурмового куреня «Пекельні пси», тепер вільна мандрівниця.

– З якою метою потрапили на Синевир? – неабияк здивований почутим запитав вербувальник.

– Звільнилася зі служби і вирішила трохи помандрувати Всесвітом, – не змигнувши оком брехала Роксолана. – Тут познайомилася і захопилася місцевим рибалкою Григором.

– Поділяєш наші переконання? – з підозрою запитав коротун.

– Чхати мені на всілякі переконання, я солдат який шукає роботи яку він вміє робити і за яку йому достойно заплатять.

– Тобто ви вступаєте в ополчення заради винагороди?

– Так. Я професіонал і не збираюся на когось працювати за дякую.

Вербувальник кілька хвилин тикав пальцем у своєму планшеті та Барчук була спокійна. Мадам Віталіна напередодні добряче почистила планетарну мережу видаливши звідси і найменші згадки про минулі «подвиги» Роксолани на Синевирі. Тепер, в цьому світі, жінка була звичайною туристкою, з військовим минулим, котра безцільно мандрує космосом у пошуках достойної роботи.

– Гаразд, – нарешті промовив коротун і показавши екран свого планшету поцікавився. – Така сума контракту вас влаштує?

– Тоді прикладіть свій палець на знак підпису і беріться до справи. Вашим першим завданням буде організувати з присутніх тут добровольців бойовий загін. Справитеся?

Барчук критичним оком оглянула новоспечених ополченців і коротко буркнула:

– Згідна. Спробую.

Наступні години жінка займалася тим що вміла досконало. Вона намагалася створити з різномастого племені чоловіків і жінок військовий підрозділ. Виходило не надто вдало, та тішило хоча б те, що підопічні Роксолани вміли так-сяк користуватися зброєю і виконували її накази беззаперечно. А вже під вечір їх задіяли в першій бойовій операції. Виявилося, що людям віконта Джузеппе вдалося без особливих проблем взяти під свій контроль весь суходіл Синевиру. Та планета цілком справедливо вважалася водяним світом і тут морями-океанами плавала незліченна кількість суден. Саме на захоплення цих кораблів і відправили ополченців.

На траулер «Небесна лань» вони висадилися коли сонце вже майже занурилося в води океану. Екіпаж риболова і гадки не мав про політичні переміни в королівстві. Він займався звичайним браконьєрством через що відключив не лише бортовий транспондер, але і всі системи зв’язку, чим і викликав підозру у нової влади. Барчук з десятком своїх озброєних підопічних швидко захопили корабель, ув’язнили в трюмі його екіпаж і повели траулер у гавань столичного острова, до якого було добрих півночі ходу.

– Я не думав що ти така меркантильна, – почула жінка позаду себе голос свого нового друга. – Сподівався, що поділяєш і підтримуєш наші переконання.

– Переконання переконаннями, а ще одна монета в кишені ніколи не буває зайвою, – прагматично промовила Барчук.

– Жаль, – сумно зітхнув Григор. – Я надіявся що у нас однаковий світогляд і ми колись зможемо бути разом.

– Я ніколи не загадую далеко наперед, – всміхнулася йому жінка. – Стараюся жити сьогоденням і не будую грандіозних планів на майбутнє.

Чоловік не промовивши більше й слова відійшов від неї і Барчук зрозуміла, що назавше втратила цього коханця. Та зараз інтимні втіхи якнайменше цікавили її. Головне що турбувало Роксолану так це як віднайти та визволити з полону мадам Віталіну. Саме для цього вона й записалася в це недолуге ополчення та взялася виконувати накази заколотників. Їй потрібно було стати своєю для нової влади, щоб вижити та врятувати своїх друзів.

Десь серед ночі вони ввійшли в акваторію столичного порту і передали захоплений «Небесну лань» іншому загону ополченців. На пірсі жінку зустрів незнайомий чоловік у військовому однострої, котрий владним тоном наказав: