Роздiл 2

Лекс

Злюка!

Подумки посилаю навздогін зухвалому дівчиську. Блондинка швидко тікає від мене. Хоч би подякувала, що я її врятував від падіння. Дрібна вередунка.

Нога болить і твердо не виходить далі йти. Злегка накульгуючи, поспішаю на вихід. У таку дупу я ще не потрапляв. Треба терміново їхати додому. Спина мокра, відчуття саме мерзенне.

Дідько!

Біля дверей зустрічаю тих, кого мій зовнішній вигляд тільки обрадує.

- Ви тільки подивіться, хто зранку скупатися встиг!

- Ще й кульгавим став за декілька тижнів до чемпіонату. Ха-ха.

Що я і думав. Радіють вороги.

- Сомови, валіть, куди збиралися! - зриваюся з роздратуванням на близнюків, до мого горя, однокурсників.

- Ні вже, Корнєв. Ми хочемо теж в універі купатися, - тягне посмішку Овсій, він особливо бісить.

- Піди попроси у жінки зі шваброю. Вона тобі швидко душ організує, — бажаю йому, і навіть можу провести та допомогти.

- Нічого собі, - усміхається другий близнюк Гордій, він самий каламутний в їх сімейці. - Це ж треба, як тобі довелося влучно попірнати. Але ти не хвилюйся, всього лише залишишся без участі, сам знаєш де.

- Ні-ні, не слухай брата, - влазить Овсій. - Краще приходь на чемпіонат. Хто моїй перемозі ще так порадіє? Звичайно, головний суперник.

Ось же дурні.

- У мене все нормально з ногою. Зрозуміло вам? Це ти, Сева, будеш скиглити, коли я отримаю звання «Кращий в паркурі». Я з нетерпінням чекаю твій облом і ниття, що я знову у всьому найкращий!

Змовчати не про мене, розумію.

Але вони дістали вже. Всіх Сомових терпіти не можу. Старший брат ще у них є. Навіть з ним я побитися встиг. А скільки разів з близнюками махав кулаками, того й не злічити. Ми вороги, так у нас і залишиться.

Посилаємо один одного, як завжди на межі, щоб побитися. Більше не затримуюся з братами та поспішаю до своєї тачки. Заспокоїтися не виходить, ні в дорозі, ні вдома після душу. Я живу неподалік від універу. Батько так порахував, що частіше буду на навчання потрапляти, коли купував мені квартиру.

Повертатися в універ немає бажання. Але вдома я розлючуюся ще більше. Штовхаю грушу в коридорі, стріляю з лука по мішені в гостьовій. Перевіряю ногу, схоже на розтягнення зв'язок. Я займаюся паркуром, нас вчать падати, можу навіть з даху зістрибнути та нормально приземлитися.

Залишається загадкою... чому я постраждав через дівчисько? Як я міг забути про особисту страховку, кидаючись, аби вона, не дай боже, не промокла. Нащо це мені?! Дебіла шматок, так я себе тепер называю.

Приймаю повторний душ. Ну все, пішли вони, ці Сомови. Перед виходом беру сорочку, кинути в прання. Несу і помічаю слід помади на комірі.

Ото вже трясця його матері!

Так ось чому вона випускала голки... інших причин я не бачу.

І приставуча Тіна ще додумалася, тертись об мій одяг пухкими губами. Але з нею все зрозуміло, не відженеш. Інші самі липнуть. Після фрази, хто сумує - отримую в очах дівчат потрібний знак — веди до себе, Лекс, я згодна на все.

Тільки дрібна бунтарка, першокурсниця, ставила з себе ділову принцесу.

Моє повернення не залишається без уваги. Першою на шляху попадається знайома шатенка. Намагається підійти до мене, муркочучи, який я красунчик. Сам знаю, це вона мене раніше на годину не бачила.

- Не до тебе зараз, - грубо відсилаю її.

Нехай я вже ім'я шатенки забув, але пам'ятаю, хто не дав мені з нею замутити після клубу. Овсій Сомов. Він помітив мій до неї інтерес і першим підкотив. Коротше, той єдиний випадок, коли відбивають дівчину, зі мною відбувся. Потім вона йому набридла, зараз у Овсія все серйозно з іншою.

Мені та шатенка була цікава, щоб якийсь час провести. Навряд її муркотіння я б стерпів довше місяця. Важливий сам принцип! Мій головний суперник так і хоче вмочити мене фейсом в лайно.

Ну що ж, хотіти не шкідливо, і ми скоро дізнаємося, хто там по самі вуха опиниться.

- Ти де пропадав? - до мене підходить Кіт, мій однокурсник і друг.

- Тобі все говорити або вистачить, що я вляпався зранку по повній програмі?

- Ще й питаєш? Звичайно, все! - Кіт пожвавлюється, тепер не відстане.

Секретів від друга не тримаю, ми з першого курсу в одній тусовці. Та й треба ж когось присвячувати в мої неперевершені плани. Хоча й не все вдається, приклад, був сьогодні. Аби в минулому залишився, і я знову перетворився на щасливчика.

- Он вона, - помічаю ту заразу біляву, показуючи на дівчину біля вікна. - Нормально ж до неї підійшов. Така шкідлива виявилася. Воно й зрозуміло, з її довбанутою сімейкою.

- Лекс, ти впевнений, що не переплутав? - Кіт придивляється до неї на відстані. - Раптом вона не сестра твоїх ворогів? Вона навіть на них не схожа.

- Це здалеку тобі здається. Дівчисько світленька та невисока, на відміну від братів. Але я бачив її очі. Кажу тобі, ніби з близнюками спілкувався.

Досі, як згадаю, аж увесь пересмикуюся.

Бр-р-р…

Аріну можна назвати гарненькою, збиває з пантелику світло-золотисте волосся, ще примхлива улоговинка на верхній губі, і те, яка вона маленька, мені до плеча ледь дістає. Проте ось цей впертий погляд з викликом, точнісінько котячий розріз очей бурштинового кольору - не забувається, нагадуючи ворогів.

Я ж п'ять років це бачу у братів Аріни. Себе добрим хлопцем теж назвати не можу, і з мого боку в них прилітає не більше тепла. Бісимо один одного та цього не приховуємо.

Раптом вона відліплюється від вікна, крутить головою, немов у пошуках когось.

Помічає мене. Так, точно побачила.

- З такою скучити не доведеться. Дівчисько вогонь! - ірже поруч Кіт.

Ми зрозуміли, що Аріна мене помітила, тому як — кулаком помахала. Гіршої вередунки в житті не бачив. 

- Та ось же, з нею доведеться більше часу, - невдоволено бурмочу, і киваю другу, що пора йти, мовляв, закінчуємо спостереження за жертвою.

По дорозі до нашого курсу, Кіт завалює питаннями.