Роздiл 3

Аріна

Наприкінці тренування ми з дівчатами з команди просто відпрацьовуємо кидки у сітку.

У школі я ходила в гурток з баскетболу, але там ніхто не чіплявся до зросту. Після вступу до універу, насамперед прибігла і тут записатися до команди. Тренер поставився одразу з недовірою. Мовляв, що я можу, така дрібна. Довелося доводити на ділі. З трьох кидків потрапила чітко у ціль. Можливо, і це не допомогло б. Але в нас не так вже й багато охочих дівчаток боротися з іншими універами з баскетболу. Тим паче з влучністю, мало хто дружить. Ось так і взяли мене, і навіть не в запасні гравці.

- Аріно, серйозніше будь! Незабаром гра відбудеться, - тренер бухтить, коли я починаю зі сміхом по полю ганяти.

- Підкидай мені! - гукає Женька, задираючи руки вгору.

Нам набридає у сітку закидати, і лише тренер відвертається, просто перекидаємо на великій відстані один до одного. Хто менше разів зловить, той потім м'ячі відноситиме і слухатиме скарги тренера, чому він, майстер спорту, докотився до тренувань з дівчатами.

Женя відбиває м'яч далі, ганяємося та бігаємо на випередження. Знову черга доходить до мене. І я вигадую хитру витівку, закинути вище та вбік.

Верчу-верчу в руках м'яч. Підстрибую, і з усієї сили жбурляю.

М'яч високо злітає, дівчатка біжать за ним, мало не падаючи.

І тут я бачу його… Павича нахабного.

Гадала, що він відстав від мене. Тиждень тільки на відстані дивилася на дивного хлопця. Павич цей входить на поле, шкіряна куртка навстіж, п'ятірнею пригладжує коротке волосся. Мачо, щоб йому, розчудовий. І потрапляє він сюди, саме з того боку, куди мчать дівчата.

Бумс!

Мій м'яч долітає не до когось або в сітку, а прямісінько падає на голову дивакуватому хлопцеві.

Ух, як я влучила!

Впасти й не піднятися!

Не чекала такого сама від себе.

- Йо-майо! Хто кинув? Кому робити нічого? - хлопець лається голосно.

Дівчата з моєї команди відходять подалі від психа. Спіймати в них не вдалося, знайшовся той, чия голова спрацювала магнітом.

- Це я кидала! - сміюся, і не думаючи приховувати. - А тобі можна замість сітки працювати. Гарна вийде мішень.

Підбігаю до нього забрати м'яча. Ні, не віддає. Міцно вчепився.

- Спочатку чекаю на вибачення, Аріно! - гарчить, одразу видно, що розсердився.

- За що? Без відра тебе зустріла? Вибач тоді, не підготувалася.

Взагалі не вважаю себе винною. Треба було менше задивлятися на мене. Не знаю чому, але бісить він, дратує красунчик. Щось не так з ним, а що, поки не розумію.

- У такому разі прощайся з м'ячем. Нема чого людей замість сіток використовувати, - нахабник загрожує, мало нагадуючи, як поводився при нашій першій зустрічі.

Ой-ой, подивіться, які ми правильні. Корону прим'яли. Попросив би, адже я розгладити можу. Граблі - чудовий засіб для цього.

- На чужі тренування також не треба ходити! - Взаємно нападаю, - Ось чого тебе сюди занесло? Га?

- Як варіант мені теж подобається баскетбол. Я ненароком тебе тут побачив, - Олексій відповідає зовсім не те, що я думала.

Та ще й дражнити приймається, смикаючи м'ячем туди-сюди перед моїм обличчям. Наривається гад, наривається.

Мене не залишає відчуття, що бреше він на кожному кроці. Спочатку у снах мене бачить, ось уже на полі несподіване явище у всій красі. На який він сюди баскетбол прийшов без спортивного одягу, сам хоч знає?

- Краще віддай, бо отримаєш! - закипаю миттєво, відчуваючи, що ось-ось і вибухну.

Зараз його нахабна фізіономія дуже нагадує моїх братів. Я часто їх готова прибити за такі приколи. А вони любителі подражнити, ще ті.

- Поверни швидко! - стрибаю та штовхаюся. Забрати все одно не виходить, Павич занадто спритний і міцний.

- Спочатку наздожени мене, дрібна спортсменка, - підморгує знущально і підкидає м'яч високо.

Та що він на себе бере!

От шкода, що подруга не бачить, а то потім знову скаже, начебто я перебільшую нахабну сутність мажору.

Лаюся на спритного гада, намагаючись розрахувати падіння м'яча, але за лічені міліметри від мене, Олексій на льоту забирає.

- Наздожену і тобі мало не здасться! Цеглиною в тебе цілитися буду!

Це я не загрожую. Обіцяю на повному серйозі! За універом бачила купку з цеглин. Спеціально сходжу, подбаю, самий підходящий знайду та підпишу: «Тобі капець, Павиче!»

Несуся за ним по полю та кричу. І добре б, він бігав за правилами. Спеціально гальмує, даючи мені відчути, що ось-ось і гепну паразита. Потім різко зривається, підкидає головою м'яча. Встигає закрутити в повітрі сальто, спіймати на льоту і далі нестися, як нібито так він завжди бігати звик.

Я могла б сильніше здивуватися, хоча і так в ошелешеному стані женуся. Проте я знаю того, хто здатний на такі трюки. Бачила і не раз. Це мій брат Овсій. Приблизно так, він виконує трюки паркуру.

Думаю ще про те, що нога у хлопця більше не шкутильгає.

Треба Павича сильніше десь впустити! Сам же добавки випрошує!

- Аріно, ми підемо. Інвентар тоді на тобі, - кричать мені з іншого боку поля дівчата, сміючись з нашої битви за м'яч.

Шукаю очима тренера, його вже здуло страждати до свого кабінету.

- Довго ще повзтимеш за мною, крихітко? Я ближче, ніж ти гадаєш!

- Поверни, по-доброму! Зупинися! - як людину прошу.

Олексій зупиняється.

- Отже, по-доброму? Згоден тільки в обмін на поцілунок.

- Бачив? - даю йому фігу для обміну.

Він регоче та знову бігти починає.

Ну, Павиче, я його точно приб'ю!

Наздожену, і за все отримає бовдур нахабний.

***

Лекс

Вона так смішно лається з погрозами, що мені сміх заважає нормально бігати. Дівча точно ставить з себе неприступний вулкан. Буйна та шалена сестричка у Сомових. Тільки дарма сподівається, що я вулкан цей не подолаю, довго ламатися не зможе.

Після минулого разу зрозумів, що з нею не прокотять прийомчики, як у знайомих дівчат. Немає ж у ній нормальності, у вередунці шкідливій. З'ясував, що їй ближче та чим займається. І сьогодні вдерся на її територію, тепер і захоче, про мене не забуде.