Роздiл 6

Лекс

- Куди я маю ховатися? А якщо буде лекція?

- Ти чого? Нормальну мову не розумієш? Лізь у будь-яку нору та сиди там, дзвони мені. Незрозуміло сказав?

- З-зрозуміло... А це надовго, Лекс?

Та щоб його дідько за дупу вкусив!

Цей ботан, син маминої подруги, дивиться на мене поглядом ягня та й тремтить. Спробуй з таким домовитись про щось. Усі нерви перетворяться на мотлох.

- Дам відбій, тоді гуляй спокійно. З мене наприкінці договору належить подяка. Скажеш, що тобі треба, те й отримаєш. Дійшло? - промовляю все для нього ясно і чітко.

- Так, так, зроблю, - він нервово киває, злегка заїкаючись.

- Ну все, тезко, до зв'язку, якщо що, - плескаю його по плечу, щоб розслабився. Але ботан зовсім поганий, зігнувся чомусь жалібно.

Начебто трохи його поплескав. Та гаразд, нехай віддихається поки що без мене.

Так сталося, що сина маминої подруги звуть теж Олексій, і він на прізвище Прутніков. Ідея видати себе за нього у мене зароджувалася, крутилася вже в голові. І вчора відступати було нікуди, дівчисько щось запідозрило. Адже могла вона недарма чіплятися, яке прізвище, хто я такий. Більше не думаючи, видав їй дані знайомого ботана. Хоча вона навряд чи почне мене шукати.

Скоріш за все, тікати. Підставляти та обламувати. Цього безперечно від Сомової можна дочекатися.

- Ну то що? Підеш? - на парі чіпляється з розпитуваннями Кіт.

- Напевно, дарма час витрачу, - при другові не брешу, як є, те й говорю.

- Після подарунку вона, може, стане зговірливішою. Такого їй ніхто не дарував. Я впевнений.

Не маю сумніву і я.

Мені б і на думку не спало для дівчини подібне замовляти. Але сестра Сомових, це не просто дівчисько, вона ж, як чортенятко з миленьким личком. Пляскає своїми янтарними оченятами, а сама за викруткою тягнеться, хоче вбік мені всадити. До викрутки ми ще не дійшли, але я не виключаю і цього. Близнюки вже мені якось безпечніше здаються.

- Щоправда, найкращого для неї ми б і не знайшли, - згадую наше вчорашнє замовлення на кондитерському сайті у розділі для оригінальних поздоровлень.

- Крутезно там було розписано, - Кит показує клас із задоволеною посмішкою. - М'ячі вона любить, за них готова прибити. Цукерки теж. І там обіцявся сюрприз із шоколадним захопленням.

- До того ж, Аріна сама ж нам ідею подала. За язика я її не тягнув. Як гадаєш, вона була в захваті, як писалося на сайті?

- Стопудів! Ми гадали, що за вікном машини з сиренами носяться. А це ж твоя жертва від щастя верещала.

Якщо Кіт настільки впевнений у замовленні, чого я тоді смикаюсь? Дивне занепокоєння відбувається, що ми не зателефонували про все уточнити. Я просто побачив, що треба, скинув гроші і назвав час. Взагалі я стосовно дрібниць зазвичай не напружуюся, тим паче, коли стосується подарунків для дівчат.

На перерві йду на вчорашнє місце. У мене є план і в ньому варіанти: прийде – не прийде. Якщо не з'явиться, тоді перед тренуванням «випадково» раптом зустрінемося з нею. Стає вже важливим і мені хитрунку обламати.

З такими ось рішучими думками загортаю, як учора, неподалік їдальні. Тут немає натовпа, розташовано декілька кабінетів адміністрації.

Так собі прикидаю, що більш ідіотом я ще не почував себе. Замість кави випити, скільки мені на неї чекати чи не чека…

- Вітаю, Олексію! Гадав, що не прийду?

Мої думки збиває поява Аріни. Прибігла майже вчасно, пару хвилин можна до уваги не брати. Сама зі мною перша замовляє, сяє усмішкою, не тягнеться мені горло перегризти.

Що я думаю? Знак начебто чудовий. Пастка спрацювала.

Насторожує лише, що вона тримає в руках.

- І тобі привіт, крихітко. Що ти хочеш мені розповісти? - ближче підходжу до неї, руками поки що не лізу. А хочеться!

- Сказати, що мені дуже сподобався твій подарунок. Там таке… таке... Стільки всього! Уххх! - Закочує очі та сміється.

Отже, задоволена?

- Ти була в захваті? - уточнюю, як на сайті писалося.

- Та ще й у якому! Ми з моєю найкращою подружкою досі під враженнями сіпаємося. Ну, я від радості, мала на увазі, - насамкінець швидко виправляється, і я не надаю тому значення.

- І що? Ти мені повірила? Зрозуміла, що я серйозно хочу з тобою зустрітись після навчання. Наше побачення буде набагато потужнішим за подарунок.

- Ого! Куди ж ще?

Мені здалося, чи вона здригнулася?

А ну так, ну так, вже в передчутті. Чекає.

- Тільки, Олексію, я не зможу піти на побачення з тобою, якщо ти теж не приймеш мій подарунок.

- Чого? Який подарунок? - уважніше придивляюся до страхіття у її руках.

- Зрозумій, у мене є принцип. Якщо довели до захоплення, як ти мене, то я не можу спокійно жити, поки теж від щирого серця не подарую.

- Аріно, ти ж не хочеш сказати, що це мені принесла?

- Моя душа попросила подарувати тобі найпрекрасніший скарб. Тримай!

І простягає мені щось синє, надувне, з хвостом. Та щоб мене! Це ж павич. Якого дідька?

- Відмовитися не можна? - брати не поспішаю, сподіваюся, що дівчина пожартувала.

- Можна, звичайно, - вона відразу сумною стає. - Тоді я ображуся на тебе назавжди. Я ж мріяла тобі подарувати свого улюбленого павича. Навіть гадала, що найкращому хлопцеві віддам. Вчора зрозуміла, що це ти, Олексію. Тільки тобі можу довірити.

Ось же приїхали хтозна-куди...

Дівчисько дозріла на все, сама готова бігти зі мною на побачення.

Що робити? 

Через якусь дурну іграшку зараз все зіпсую. Всі старання будуть марними.

- Я радий, що став для тебе найкращим, крихітко, - беру в руки надувну синю гидоту. Ще й великий такий, як на зло. - Після навчання мені треба буде виїхати у своїх справах. Давай зустрінемося на площі біля фонтану?

- Це ж моє улюблене місце! - Аріна підстрибує, плескаючи в долоні. - Раніше піду з тренування та відразу до тебе. Буду мчатися, волосся за вітром розвиваючи. Скоріше б вже вечір настав!